ДИСЦИПЛІНА "ТЕХНОЛОГІЇ РОБОТИ СОЦІАЛЬНОГО ГУВЕРНЕРА" (541 ГР.)

Практичне заняття

Тема. Технологія роботи соціального гувернера з дітьми з особливими потребами

Мета: закріпити знання студентів стосовно технології роботи соціального гувернера з дітьми з особливими потребами; набути навичок соціального гувернера у роботи з дітьми з обмеженими фізичними можливостями, усвідомити особливості комунікаційної взаємодії з батьками дітей з особливими потребами.

Методичні вказівки. Соціально-педагогічна допомога сім’ї, яка виховує дитину з особливими потребами — це сімейно-центрована практика, що спрямована на соціалізацію дитини. Основними концептуальними принципами соціально-педагогічної  роботи  з  такими  родинами є єдність дій сімей і соціальних інститутів у процесі соціалізації дитини; активізація ролі батьків, їх навчання і включення в процес соціально-педагогічної  діяльності.

Організація соціально-педагогічної роботи з сім’єю, що виховує дитину з відхиленнями в розвитку, передбачає кілька етапів.

На початковому етапі відбувається діагностика мікросоціуму   і виховного потенціалу родини. Цей етап роботи соціального гувернера можна назвати діагностико-конструктивним, тому що він полягає в аналізі основних проблем і проектуванні соціально-педагогічного процесу в сім’ї, доборі специфічних засобів і методів реабілітації відповідно до загальних цілей виховання. До того ж, має використовуватись комплексний підхід, що інтегрує два напрямки у вивченні сім’ї: врахування характеристик сім’ї як групи і як соціального  інституту.

Для соціального гувернера можуть бути важливими такі структурні характеристики сім’ї: наявність шлюбного партнерства (повна, формальна повна, неповна сім’я); стадія життєвого циклу сім’ї (молода, зріла, похилого віку); порядок вступу у шлюб (первинний, вторинний); кількість дітей (багатодітна, малодітна сім’я). Серед функціональних характеристик сімей, які мають дітей з особливими потребами, найбільш істотними для соціального педагога є такі:

·                    матеріальний стан ( забезпечення) сім’ї;

·                    психологічний клімат сім’ї;

·                    загальна культура сім’ї;

·                    реабілітаційна  культура сім’ї;

·                    реабілітаційна  активність сім’ї;

·                    ставлення до патології дитини .

Окрім структурних і функціональних характеристик, які відображають стан сім’ї, що виховує дитину із функціональними обмеженнями, для соціально-педагогічної діагностики важливими є також індивідуальні особливості її членів. До них належать соціально-демографічні, фізіологічні, психологічні особливості і звички дорослих членів сім’ї, а також характеристики дитини: вік, рівень фізичного, психічного, мовленнєвого розвитку, інтереси, здібності, освітній заклад, в якому вона навчається, успіхи у спілкуванні, наявність поведінкових відхилень, патологічні звички, мовленнєві, психічні порушення.

Для визначення стану психологічного клімату сім’ї соціальний гувернер може використати відкрите і приховане спостереження, тести-методики (опитувальники різного типу), тести, що передбачають вивчення міжособистісних стосунків членів сім’ї, а також результати обстеження, проведеного іншими спеціалістами, що дає змогу зіставляти різні оцінки і робити об’єктивні та достовірні висновки.

Основна мета діяльності соціального гувернера на початковому етапі — формування в батьків адекватних уявлень про структуру порушень психофізичного розвитку дитини і про можливості її освіти та соціалізації. Для вирішення цього завдання виконуються такі види діяльності:

·                    індивідуальна співбесіда (інтерв’ювання) з кожним дорослим членом родини, визначення члена родини, здатного здійснювати головну функцію при організації реабілітаційного процесу;

·                    участь члена родини — організатора реабілітаційного процесу в всіх видах діагностичного обстеження, що проводиться на базі психолого-медико-педагогічної консультації, психолого-педагогічного, медико-соціального центру чи в умовах родини;

·                    аналіз разом із усіма членами родини результатів обстеження, виявлення основних проблем, специфічних особливостей дитини;

·                    складання індивідуальної програми корекційно-педагогічної роботи з дитиною в умовах родини.

Наступний етап роботи — організаційний. Він полягає в конструктивній діяльності, включаючи різноманітні форми педагогічної анімації при організації сімейно-побутової праці, освітніх заходів, дозвілля і передбачає проектування корекційно-педагогічного процесу в умовах родини, добір засобів і методів роботи, організацію педагогічного середовища в родині, конструювання системи навчальної взаємодії дорослого і дитини. На цьому етапі вирішуються такі завдання:

·      навчання  батьків  специфічних  способів  і  прийомів  роботи з дитиною на основі індивідуальної програми;

· активізація участі одного з членів родини як організатора реабілітації;

· добір дидактичного матеріалу для спеціальних занять, виготовлення наочних приладів, пристосувань;

·          відпрацьовування організаційних форм роботи, умов навчання;

·           налагодження стилю сімейного спілкування.

На організаційному етапі проводяться спеціальні заняття, ігри, відпрацьовуються різноманітні режимні моменти, побутова праця, дозвілля тощо. Через усі види цих заходів проходять такі форми спільної з дитиною діяльності, які згодом допоможуть сформувати основні навички й уміння, що розширюють діапазон можливостей, доступних дітям різного віку. Це навички спілкування, навички загальної   і   тонкої   моторики,   навички   сенсорного (почуттєвого) пізнання світу, культурно-гігієнічні навички, навички самообслуговування, мовні і соціальні навички.

Робота соціального гувернера на організаційному етапі включає добір матеріалу, спільне з батьками вивчення методик тестування відповідно до основних напрямів індивідуальної програми розвитку дитини, демонстрацію батькам основних прийомів.

Найважливішою особливістю цього етапу є спільне планування різних сімейних заходів відповідно до індивідуальної програми дитини і позначених в ній завдань розвитку на визначений період. Після оцінювання і коригування досягнутого здійснюється перехід до більш складних завдань, обговорюється роль батьків при проведенні того чи іншого виду діяльності з урахуванням підвищення самостійності й активності дитини.

Заключний етап соціально-педагогічної діяльності в умовах сім’ї — комунікативний. Він припускає допомогу у встановленні оптимальних взаємин між батьками, батьками і дітьми, іншими членами родини у сфері найближчого оточення. Цей етап має вирішальне значення для нормалізації психологічного клімату в родині, послаблення емоційної напруженості, реконструкції батьківських позицій у процесі педагогічної діяльності. Він сприяє становленню нових форм взаємодії з дитиною, що має відхилення в розвитку, засвоєнню специфічних засобів спілкування. Робота фахівця в родині в цей період має яскраво виражену корекційну і психотерапевтичну спрямованість. Адже саме родина є головним джерелом формування всієї системи спілкування та розвитку соціально значимих навичок у дитини, яка має відхилення в розвитку. Це пояснюється високим ступенем залежності нетипової дитини від членів родини й особливою роллю родини у формуванні соціальних стереотипів її поведінки.

Основними завданнями комунікативного етапу є:

·                    розширення арсеналу засобів при здійсненні комунікативної діяльності завдяки використанню специфічних способів спілкування (емпатії, жестової мови тощо);

·                    формування інноваційних форм взаємодії з дитиною (сеанси емоційно-розвивальної  предметно-ігрової  взаємодії тощо);

·                    формування виховних навичок.

У ході реалізації комунікативного етапу ефективне застосування таких методів, як індивідуальні бесіди з дорослими членами родини, базовані на емоційних контактах, спільному вирішенні проблемних ситуацій. У результаті індивідуальної роботи з батьками необхідно виробити загальну позицію в нормалізації сімейних відносин, визначити причини порушень батьківської поведінки, знайти оптимальні шляхи виходу з проблемних ситуацій.

Питання до обговорення:

1.     Діти з особливими потребами як актуальна проблема соціальної педагогіки.

2.     Проблеми сімей, які виховують дітей з особливими портебами..

3.     Взаємодія соціального гувернера з сім'єю, що виховує дитину з особливими потребами.

4.     Система реабілітації дитини з особливими потребами.

5.      Функції, форми, методи та підходи до діяльності соціального гувернера у роботі з сім'ями, що виховують дітей з особливими потребами.

6.     Педагогічна допомога родині (матері) у вихованні дитини з особливими потребами.

Творчі індивідуальні завдання:

1. Написати есе "Домашнє навчання та виховання дітей з обмеженими можливостями"..

2.     Підготувати індивідуальну консультацію для батьків «Особлива дитина».