Дисципліна "СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ЗАКЛАДАХ ОСВІТИ" (531 ГР.)

Тема. Методи та технології роботи соціального педагога з сім’єю 

План

1.     Робота соціального педагога з сім’єю

2.     Напрями діяльності соціального педагога з сім’ями 

3.     Етапи соціально-педагогічного супроводу сім’ї

Економічні, соціальні труднощі, політичні конфлікти і загальна нестабільність життя суспільства призводять до ускладнення тих проблем, які стоять перед сім'єю. Адже сім’я – це не тільки подружні взаємини, а й усі вертикальні зв’язки з кількома поколіннями прабатьків. На жаль, нині спостерігається збіднення сімейних та руйнування родинних зв’язків, і це не може не впливати на стан сучасної сім’ї та розвиток у ній дітей. Адже саме через сім’ю дитина залучається до культури, набуває людських цінностей, переконань, моделей рольової поведінки, які формують подальші життєві вчинки, життєве сприйняття .

Для соціального педагога інформація про сім’ю є основою для подальшої роботи, формування взаємин, визначення предмету соціального патронажу.

Сімейні проблеми частіше не залежать від соціального статусу сім’ї та можуть спостерігатися як у матеріально забезпеченій, інтелігентній, так і в малозабезпеченій, малоосвіченій родині.

Деякі категорії сімей потребують постійного фахового консультування та супроводу спеціалістами психологічної служби для успішної адаптації та розвитку в них дітей. Особливо доречною така робота є тоді, коли сім’я перебуває у кризовому стані. Частіше у прагненнях стабільності батьки переймаються пошуками матеріальної підтримки, але не менш травматичним для дитини може стати нездоровий психологічний клімат у сім’ї.

Велика перевага роботи соціального педагога в школі – у тому, що він має змогу надавати допомогу таким сім’ям як на етапі їхньої кризи, конфлікту, так і займатися профілактикою сімейних дисфункцій, налагодженням сімейних комунікацій.

Причини дисфункцій сімейних відносин:

· Економічні: низький прожитковий рівень (багатодітні, малозабезпечені сім’ї; сім’ї, де є діти інваліди; низький рівень заробітної плати; безробіття).

· Соціальні: алкоголізм, наркоманія, проституція в сім’ї.

· Психолого – етичні: жорстокість, агресивність, грубість, конфліктність, неврівноваженість.

· Медичні: хронічні інфекційні, психічні відхилення тощо.

Основні труднощі сім’ї та її потреби у професійній допомозі зумовлені її типом.

Неповні сім’ї

Нині поширена нова категорія неповних сімей – неповні розширені сім’ї, які утворилися, як правило, в результаті певної соціальної катастрофи:

· смерть батьків малолітніх дітей;

· перебування батьків у в'язниці;

· позбавлення їх батьківських прав;

· пияцтво.

Найчастіше саме це змушує покоління прабатьків брати онуків на утримання і виховання. Такі сім’ї мають низький рівень прибутків, труднощі, пов’язані зі здоров’ям літніх людей, їхніми слабкими адаптаційними можливостями, невмінням пристосовуватися до реалій сучасності. Часто вони не можуть використовувати свій авторитет, їм важко контролювати ситуацію, тому діти демонструють девіантні форми поведінки.

Багатодітні сім’ї

Особливою категорією таких сімей є неблагополучні сім’ї, що утворилися в результаті безвідповідальної поведінки батьків, іноді на фоні інтелектуально – психологічного недорозвитку, алкоголізму, асоціального способу життя.

Такі сім’ї переживають багато труднощів, пов’язаних із малозабезпеченістю, тіснотою житла. Діти з таких сімей часто потребують допомоги, реабілітації, страждають від хвороб, недорозвиненості. У випадку втрати батьківського піклування їхню долю особливо важко влаштувати, тому що сімейне законодавство перешкоджає відлученню дітей від однієї сім’ї, а всиновити три – сім дітей різного віку й різного рівня соціальної адаптації не завжди можливо.

Сім’ї, які виховують дітей з інвалідністю

Ці сім’ї змушені розв’язувати всі проблеми, пов’язані з інвалідністю: малозабезпеченість, обмеженість життєдіяльності тощо. Під час виховання дитини виникають великі труднощі: дуже мало установ, які б надали батькам допомогу у вихованні таких дітей; догляд за дітьми часто не можна поєднати з іншою діяльністю. Тому мати змушена залишати роботу або перейти на іншу, але низькооплачувану. Кількість розлучень у таких сім’ях набагато вища – батько частіше не в змозі витримати постійні труднощі й залишає сім’ю. Діти з особливими потребами, позбавлені кваліфікаційної, реабілітаційної та розвивальної допомоги, іноді ведуть практично «рослинне» існування.

Сім’ї, у яких батьки зловживають алкоголем чи наркотиками

Дорослі у такій родині, забувши про батьківські обов'язки, цілком і повністю занурюються у «алкогольну субкультуру », що супроводжується втратою громадських і моральних цінностей і веде до соціальної та духовної деградації. У кінцевому підсумку сім'ї з хімічною залежністю стають соціально і психологічно неблагополучними. 

Життя дітей в подібній сімейній атмосфері стає нестерпним, перетворює їх в соціальних сиріт при живих батьках.

Спільне життя з хворим на алкоголізм призводить до серйозних психічних порушень в інших членів родини,тобто співзалежність. 

Сім'я, з алкоголезалежними батьками, небезпечна своїм впливом не тільки на власних дітей, а й поширенням руйнівного впливу на особистісне становлення дітей з інших сімей. Як правило, навколо таких будинків виникають цілі компанії сусідських хлопців, завдяки дорослим вони долучаються до алкоголю та кримінально – аморальної поведінки , яка панує в середовищі людей, що п'ють.

Сім’ї із низьким морально-культурним рівнем батьків

У них вплив на дітей проявляється не прямо через зразки аморальної поведінки батьків, як це буває в «алкогольних» сім'ях, а побічно, внаслідок хронічних ускладнених, фактично нездорових відносин між подружжям, які характеризуються відсутністю взаєморозуміння та взаємоповаги, наростанням емоційного відчуження і переважанням конфліктної взаємодії.

Конфліктна сім'я

Конфліктною сім'я стає не відразу, а через деякий час після утворення шлюбного союзу. І в кожному окремому випадку є свої причини, що породили сімейну атмосферу. Однак не всі сім'ї руйнуються, багатьом вдається не тільки встояти, але зробити більш міцними сімейні узи. Все це залежить від того, чим зумовлена ​​поява конфліктної ситуації і як ставиться до неї кожний з подружжя, а так само від їх орієнтованості на конструктивній чи деструктивний шлях вирішення сімейного конфлікту. Тому слід розмежовувати такі поняття, як «сімейні конфлікти» і «конфліктні сім'ї», тому що конфлікт у сім'ї, нехай і досить бурхливий, ще не означає, що це - конфліктна сім'я. У конфліктних сім'ях часто відсутня моральна, психологічна підтримка. Характерною особливістю конфліктних родин є так само порушення спілкування між її членами. Як правило, за затяжним, недозволеним конфліктом чи сваркою ховається невміння спілкуватися.

Постійного соціального нагляду потребують й інші сім’ї, яким потрібна соціально – психологічна допомога. Наприклад, сім’ї, де трапляються випадки сімейного насилля, жорстокості, від чого часто страждають діти. Одним зі складних випробувань для будь – якої сім’ї є сімейні конфлікти. Ось чому соціальному педагогові важливо володіти дієвими технологіями сімейної терапії, зокрема технікою сімейного консультування. Основами конфліктології та навичками посередництва у врегулюванні конфліктів.

Отже, є чимало проблемних сімей, які потребують соціальної допомоги і психологічної підтримки соціальних педагогів і практичних психологів - допомагати безконфліктно розв’язувати виникаючі проблеми, психологічно підтримувати їх, допомагати у побудові правильних взаємовідносин з учителями школи, де навчаються їх діти, державними органами, службами, громадськими організаціями, оточуючими людьми. Це дасть змогу сім’ям подолати труднощі з найменшими психологічними втратами.

2. Робота соціального педагога, який здійснює соціально – педагогічний супровід сім’ї, має бути пов’язана з відповідним вивченням поведінки дитини, умов її перебування у сім’ї, дослідженням внутрішньосімейних взаємин та наданням кваліфікованої соціальної допомоги. Робота з сім’єю повинна мати системний характер .

Працюючи в навчальному закладі потрібно знати стан благополуччя чи неблагополуччя кожної дитини. Для цього на початку навчального року соціальний педагог разом з класними керівниками проводить паспортизацію класів, на основі чого виділяє проблемні категорії сімей та потреб дитини, яка живе в такій сім’ї. це є банк потрібних для роботи даних. На початку роботи з конкретною сім’єю соціального педагога цікавить вся інформація про особистість дитини, яка в ній виховується.

Оперуючи об’єктивною інформацією, соціальний педагог визначає напрямок супровідної роботи, яка передбачає дослідження умов життя сім’ї, рівня родинного виховання, виду необхідної допомоги.

Напрямки роботи психологічної служби:

· психодіагностика та корекційна робота з дітьми, неблагополучними сім’ями, дітьми із сімей групи ризику;

· соціально-педагогічні консультації батьків з різних питань виховання дитини у сім’ї;

· допомога батькам і дітям у встановленні правильних взаємостосунків;

· допомога підліткам і юнакам у подоланні невпевненості в собі;

· розширення знань педколективу, батьків і дітей про правила формування здорового способу життя;

· навчання засобів захисту від психологічних і соціальних стресів;

· контроль за умовами життя дитини в сім’ї та школі;

· оцінка індивідуально-психологічних особливостей і можливостей дитини та створення програми з оптимізації її розвитку;

· зниження емоційного напруження учнів, які прийшли до школи.

Якщо сім’я неблагополучна, то одне із найважливіших завдань соціального педагога - скоригувати недоліки сімейного виховання, захистити дитину від сімейного неблагополуччя, запобігти педагогічній занедбаності, важковиховуваності та ін.

Соціальний педагог працює разом із дирекцією школи, класними керівниками, класними і шкільними батьківськими комітетами, з інспекцією у справах неповнолітніх, дільничним інспектором поліції. Як свідчить практика, неблагополучними у школі вважаються сім’ї, де батьки-алкоголіки, наркомани, ведуть аморальний спосіб життя; сім’ї, де у дитини не склалися стосунки з вітчимом, мачухою. Інші типи неблагополучних родин майже не фіксуються. Уваги соціальних педагогів вимагають всі типи сімей, незважаючи на те, вплинули вони на дитину, чи ні. Як відомо сімейне неблагополуччя негативно позначається на формуванні особистості дитини, тому такі сім’ї і діти, які виховуються в них, повинні постійно бути в центрі педагогічної уваги: захисна позиція відносно таких дітей, конкретна методична допомога батькам з питань організації сімейного виховання, педагогічна освіта цих батьків.

3. Соціальний супровід сім’ї – це вид соціальної роботи, який передбачає здійснення соціальними службами системи комплексних заходів щодо тривалої допомоги сім’ям та їх членам з метою збереження сім’ї, відновлення родинних стосунків, захисту і реалізації прав членів сім’ї у родині і прав сім’ї у суспільстві. Соціально-педагогічний супровід – це довготривала різноманітна допомога неблагополучним сім’ям, яка спрямована на створення умов для ліквідації причин неблагополуччя (чи їх можливої компенсації), на формування здатності сім’ї самостійно розв’язувати свої проблеми, виконувати функції, реалізовувати свій соціальний та виховний потенціал. Таким чином, соціально-педагогічний супровід сім’ї можна розглядати як частину соціального супроводу:

1. Виявлення сім’ї, яка потребує соціального супроводу.

2. Знайомство з сім’єю, збір інформації про неї, формування позитивної мотивації до роботи з соціальним педагогом.

3. Подолання опору окремих членів сім’ї щодо спільної роботи з соціальним педагогом (працівником), роз’яснення її перспектив, звернення до позитивного потенціалу сім’ї.

4. Досягнення згоди сім’ї на спільну соціально-педагогічну роботу, укладання та підписання контракту між соціальним педагогом (працівником) та сім’єю.

5. Подолання наслідків сімейного неблагополуччя, усунення його причин, стабілізація та корекція стосунків, встановлення зв’язків сім’ї з мікро- та макросередовищем.

6. Профілактика рецидивів неблагополуччя, спрямування сім’ї на самостійне розв’язання проблем.

7. Вихід соціального педагога з сім’ї, закінчення строку дії контракту.

8. Аналіз результатів соціально-педагогічного супроводу, надання сім’ї пропозицій щодо варіантів подолання можливих проблем.

Критеріями ефективності соціально-педагогічного супроводу сім’ї як системи є:

· відновлення виконання сім’єю своїх функцій (репродуктивної, соціалізуючої, економічної, комунікативної, рекреативної, психотерапевтичної;

· відновлення внутрішньосімейних зв’язків та їх стабілізація (емоційна близькість членів сім’ї, їх спільне проживання, спільне ведення господарства, виховання дітей, юридична реєстрація шлюбу);

· відновлення зв’язків сім’ї з мікросередовищем (родичами, сусідами, колегами по роботі, вчителями);

· відновлення зв’язків сім’ї з макросередовищем.

У процесі роботи з сім’єю соціальний педагог здійснює індивідуальне, сімейне, правове консультування, посередництво у врегулюванні сімейних конфліктів, налагодження дитячо – батьківських взаємин, контрольні відвідування тощо. На цьому ж етапі педагог виявляє порушення прав дитини у сім’ї, з’ясовує шкоду , якої завдали сімейні обставини формуванню дитячої особистості, організовує соціальну допомогу із залученням інших установ.

Після дослідження родини соціальний педагог здійснює цілеспрямований вплив на поведінку дітей та дорослих. Працюючи з батьками чи особами, які їх замінюють, педагог намагається сформулювати в них стійку батьківську позицію, допомогти у налагодженні внутрішньосімейних стосунків. У процесі соціально – педагогічного супроводу соціальний педагог має приділяти особливу увагу педагогічній просвіті батьків, тренінговій роботі з батьками та учнями, профілактичній діяльності.

Через соціально – педагогічний патронаж реалізуються права дитини:

· почуватися потрібною;

· жити у безпечному фізичному і психологічному середовищі;

· на шанобливе ставлення до її особистості й почуттів;

· на серйозне та уважне ставлення до її проблем;

· на допомогу;

· на самореалізацію.

Можливість використання дитиною зазначених прав можна розглядати як критерії успішно проведеної роботи з сім’єю.

Існує багато видів роботи з сім’єю, а також технологій корекції сімейних взаємин. Їх вибір визначається як обставинами конкретної соціальної ситуації, характерологічними рисами клієнтів. Мета роботи соціального педагога – закріплення змін, які сприятимуть бажаній стабілізації сім’ї. На жаль, не всі види сімейних дисфункцій піддаються корекції, і це залежить не тільки від фахівця з соціальної роботи. Слід пам’ятати, що розв’язання сімейних проблем – це насамперед справа вільного вибору і відповідальної поведінки самих членів сім’ї. тільки при їхніх вольових зусиллях та наполегливості соціальна технологія може бути успішною.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

1. Обрати сім’ю, яка потребує професійної підтримки та виконати наступні завдання:

- виокремити ключову проблему сім’ї,

- спланувати соціально-педагогічну роботу з сім’єю,

- скласти перелік питань, які будуть поставлені соціальним педагогом під час візиту у сім’ю.

2. Підібрати методики діагностики внутрішньосімейних відносин членів родини.

3. Скласти  план-конспект  проведення  бесіди  для  батьків  “Людяність починається з сім’ї”.