ДИСЦИПЛІНА "ТЕХНОЛОГІЇ РОБОТИ СОЦІАЛЬНОГО ГУВЕРНЕРА" (541 ГР.)

Тема. Технології роботи  соціального гувернера з вихованцями дошкільного віку

План

1. Значення іграшки у вихованні дитини.

2. Види та вимоги до іграшок.

3. Відповідність іграшки  віку дитини.

4. Гіперактивні  діти:  виховні  проблеми  та  шляхи  їх  вирішення  домашніми вихователями.

Головним компонентом, “матеріальною основою” (А. Макаренко), “життєвим нервом” гри (Ю. Аркін) є іграшка — річ, призначена дітям для гри. В народі її ще називають цяцька, лялька, цяцянка, виграшка, забавка. Без неї гра неможлива. Як найсуттєвіший компонент гри, вона відіграє важливу освітню, розвивальну, виховну, навіть організаційну ролі. Як і гра, іграшка є важливим фактором психічного розвитку дитини, що забезпечує поступове здійснення нею усіх видів діяльності на більш високому рівні.

Виховна і освітня цінність іграшки. Виховна цінність іграшки полягає в тому, що вона сприяє формуванню самостійності, творчої діяльності дітей. Під час гри дошкільник розвивається, пізнає світ, наслідує і засвоює соціальний досвід. Іграшка є засобом передавання культурного досвіду народу від покоління до покоління.

Розумовому вихованню дітей особливо сприяють дидактичні (навчальні) іграшки. Використовуючи їх, дошкільники вчаться розпізнавати, розрізняти, називати форму, розмір, колір предметів, ознайомлюються з кількісними співвідношеннями, числом, цифрою, з просторовими поняттями.

Різноманітні іграшки (конусні башточки, кольорові мисочки, кульки, різноманітні мозаїки тощо) покликані допомагати сенсорному розвитку дитини. Розбірні іграшки, конструктори формують у дошкільників здатність до аналізу, синтезу, узагальнення, порівняння, класифікації.

Ігри з образними іграшками розширюють й уточнюють уявлення дитини про навколишній світ, розвивають мислення, уяву, мовлення, збагачують словниковий запас.

Використання технічної іграшки розвиває її конструкційні здібності, формує інтерес до техніки, створює передумови для технічної винахідливості, творчості. Використовуючи в іграх будівельний матеріал, діти ознайомлюються з об´ємними геометричними тілами, у них розвиваються уявлення про форму, розмір, напрямок, положення, протяжність тощо. Іграшки допомагають засвоювати через ігрові ситуації правила і норми поведінки і взаємодії людей.

Ігри з дидактичними іграшками вчать дотримуватися правил гри, виховують терплячість і посидючість, прагнення досягти успіху завдяки власним знанням і вмінням. Художньо оформлена іграшка збуджує у дитини естетичні почуття і переживання, формує естетичний смак. Цікаві за змістом і формою іграшки позитивно діють на психічний стан дитини, світосприймання,

активізують життєвий тонус, що впливає на її здоров´я і фізичний розвиток. Ігри з м´ячем, брязкальцями, кеглями та іншими предметами розвивають точність рухів, координацію, спритність, влучність, витримку.

На формування самостійних ігор дітей раннього віку продуктивно впливають сюжетно-образні іграшки, серед яких виокремлюють: реалістичні — різноманітні ляльки з яскраво вираженими характерами; умовні — ляльки з узагальненими рисами (наприклад, лялька-неваляшка); символічні (предмети- замінники), які лише позначають реальний предмет і мають деякі характерні для нього властивості. Самостійна сюжетна гра формується більш успішно, якщо в ній поступово використовувати умовні, реалістичні, символічні іграшки, що зображають тварин. Підбір їх повинен враховувати особливості ігрової діяльності дітей, розуміння образу іграшки у різні вікові періоди, практичний та ігровий досвід дитини. Сюжетна іграшка допомагає малюкам відображати зрозумілі дії людей з предметами. З гарною іграшкою граються тривалий час і активно, глибоко пізнаючи її особливості та функції. У грі відбувається закріплення знань про призначення предметів, найпростіших знарядь праці, загальних способів дії з ними. Використовуючи символічну іграшку (предмети- замінники), дитина починає вперше самостійно оперувати образами, узагальнює свій попередній ігровий досвід.

На дітей молодшого і середнього дошкільного віку особливо впливають іграшки, що зображають людей, істот і предмети реального світу: тварин, риб, птахів, рослинність, предмети побуту, техніки тощо. Вони не тільки спонукають до різноманітних за змістом ігор, а й допомагають увійти в роль, створити улюблений ігровий образ, реалізувати задум. Засобом реалізації задуму іграшка може стати лише в тому разі, якщо дитина правильно сприймає її образ, має певні знання про предмет, а іграшка викликає усвідомлений інтерес і бажання гратися.

Завдяки іграшці реальними стають ігрові дії дошкільників: “лікар” використовує “фонендоскоп”, “водій” — “автомобіль” тощо. У цьому, як стверджує російський педагог К. Зворигіна, полягає психологічна особливість гри: “в ній багато уявлюваного, умовного.., але переживання тих, хто грається, завжди щирі, справжні, і дії їх реальні”.

Вибір дитиною старшого дошкільного віку іграшки для  сюжетно- рольової гри є індикатором рівня її розвитку. Одні діти добирають іграшку для гри незалежно від задуму. В такому разі іграшка визначає напрям розвитку сюжету, але сюжетні дії украй обмежені й бідні. Інші діти добирають іграшку цілеспрямовано, залежно від задуманого сюжету або паралельно з його формуванням. Свідомий вибір, групування і класифікація іграшок за їх ситуативними ознаками допомагають дитині реалізувати ігровий задум.

Види іграшок. Наприклад, у своїй класифікації іграшок А. Макаренко послуговувався критерієм взаємозв´язку їх технологічної готовності з виховними, розвивальними можливостями, які виникають при використанні іграшок. Це дало підстави виокремити серед них такі три типи:

- готові іграшки (ляльки, машини та ін.), які ознайомлюють дитину з предметами навколишнього світу, розвивають уяву;

- напівготові іграшки (розрізні картинки, кубики, конструктори, розбірні моделі), що сприяють розвитку логічного мислення;

- іграшки-матеріал (пісок, глина, дерево, картон, папір), використання яких забезпечує творчу діяльність дитини.

З огляду на специфіку впливу різних типів іграшок на розвиток дитини А. Макаренко вважав необхідним комбінувати їх, використовуючи готові іграшки разом із саморобками, різними матеріалами.

Більш детальну класифікацію іграшок, яка ґрунтується на їх використанні у різних видах ігор, запропонувала російський педагог Євгенія Фльоріна (1889— 1952). Ця класифікація охоплює:

- моторно-спортивні і тренувальні іграшки (м´яч, обруч, кеглі, пірамідки, мозаїка та н..). Вони розвивають спритність, окомір, слух, зосередженість, винахідливість, увагу, підвищують моторну активність. Використовуючи їх, необхідно враховувати вікові особливості, сили дитини;

- сюжетні, іграшки-образи (люди, тварини, транспорт, меблі тощо). Сприяють розвитку сюжетно-рольових ігор, розширенню й уточненню уявлень, соціального досвіду дитини. Найважливіша, найдавніша і найпопулярніша серед них лялька. Особливе значення її у житті та грі дитини зумовлене тим, що вона зображує людину. Використовуючи її у грі, діти відображають життя, діяльність, стосунки людей;

- творчо-трудові іграшки (напівфабрикати, з яких дитина створює образ і потім грається). До них належать різноманітні будівельні матеріали, конструктори, розбірні моделі. Особливість використання їх полягає у необхідності дитини перед початком гри звести споруду. Це розвиває конструкторські здібності, сприяє трудовому вихованню;

- технічні іграшки. Вони ознайомлюють дитину з технікою, формують уявлення про неї, розвивають творчість, винахідливість. Їм властиві умовність, відтворення загальних функцій машин і механізмів, здатність імітувати у грі основні функції предмета.

Технічні іграшки можуть бути сюжетними (ознайомлюють дітей із зовнішнім виглядом технічних предметів: підйомний кран, транспортер тощо); такими, що демонструють дію фізичних законів, процеси (іграшкові фотоапарати, калейдоскопи, моделі літаків тощо), що передбачають дитяче конструювання і технічне винахідництво (конструктори, будівельні матеріали, напівфабрикати);

- настільні ігри. Спрямовані вони на вирішення різноманітних дидактичних завдань: розвиток кмітливості, винахідливості, уваги, швидкого орієнтування у формі, кольорі, розмірі, логічного мислення. До них належать парні картинки, лото, шашки, шахи, ігри-подорожі тощо;

- веселі іграшки. Будучи заснованими на принципі несподіваності, вони призначені для забави, розваги, їх не можна використовувати у будь-якій грі. Такі іграшки радують дітей несподіваними рухами, звучанням: зайчик, що стрибає; клоун, який перевертається на драбинці; соловейко, що співає, та ін. До них належить багато народних іграшок;

- музичні іграшки (пташки, що співають, брязкальця, цимбали, ксилофони та ін.). Розважаючи дітей, вони одночасно розвивають музичний слух;

- театральні іграшки (персонажі тіньового і лялькового театрів, набори для ігор-драматизацій, іграшкові прикраси тощо). Призначені здебільшого для дітей старшого дошкільного віку, збагачують художнє сприймання, підводять дітей до театральної гри.

Класифікують іграшки за:

- станом готовності (готові, збірно-розбірні, заготовки і напівфабрикати для іграшок-саморобок, набори різних матеріалів для створення іграшок- саморобок);

- видом сировини (дерев´яні, пластмасові, металічні, з тканин, гумові, з паперу і картону, з кераміки, порцеляни і фаянсу, з деревних матеріалів, пап´є- маше, з нових синтетичних матеріалів);

- розміром (дрібні — від 3 до 10 см, середні — від 10 до 50 см, великогабаритні — відповідно до росту дитини в різні вікові періоди);

- функціональними властивостями (прості, без рухливих деталей, з рухливими деталями, механічні, у т. ч. із заводними та інерційними механізмами); гідравлічні; пневматичні; магнітні; електрифіковані, зокрема електротехнічні, електромеханічні, радіофіковані, на електронній елементній основі; електронні (на комп´ютерній основі); набори іграшок або деталей, пов´язаних між собою за призначенням або функціональною ознакою; ігрові комплекти, поєднані спільною темою;

- художньо-образним вирішенням (реалістичні, умовні, конструктивні).

Популярності у світі нині набули конструктори нового покоління датської фірми LEGO, елементи яких дають змогу створювати велику кількість комбінацій різними способами.

У виховному процесі іграшка має бути представлена у всій багатоманітності, а її використання слід пов´язувати з віком дітей, завданнями виховної роботи, індивідуальними особливостями дошкільників.

Вимоги до іграшок. Головне призначення іграшок полягає у виявленні і розвитку творчих здібностей дітей, які, за словами Дж. Локка, повинні самі винаходити іграшки. Крім того, іграшка мусить мати ігрову динаміку, бути максимально дійовою, оборотною, щоб з нею можна було активно діяти, розігрувати свою роль, щоб вона спонукала до відтворення всіх відомих дошкільнику дій і відносин, що характеризують цю роль. Також іграшки мають бути педагогічно доцільними, художньо досконалими, відповідати гігієнічним вимогам (бути такими, щоб їх можна було мити, фарбувати безпечною фарбою, дезинфікувати). У кожному віці дитині потрібні різноманітні за тематикою і призначенням іграшки.

Іграшка є своєрідним морально-етичним еталоном явищ соціальної дійсності, що допомагає дитині прилучитись до надбань культури людства.

Як засіб виховання вона повинна бути системною (серії, набори, комплекти іграшок для дітей різного віку), всебічною (усіх необхідних для всебічного розвитку видів), функціональною (враховувати вікові зміни у діяльності дитини), динамічною (рухливість частин, дієвість механізмів тощо).

Чим більше можливостей для різноманітних дій передбачає іграшка, тим вона цікавіша для дитини, тим сильніше її виховне значення. Іграшка не може мати зафіксованої пози, бо діти не люблять іграшок нерухомих, яких вони не можуть змінити за своєю фантазією. Найкращою іграшкою для дошкільника є та, яку можна змусити якнайрізноманітніше змінюватися.

Іграшка дарує радість дітям можливістю активно, самостійно діяти, комбінувати, винаходити. Цим спричинені вимоги до її художнього оформлення: як і все предметне середовище, іграшку необхідно створювати за законами краси, дбаючи про її яскравість, привабливість. Особливо це стосується іграшок для дітей молодшого дошкільного віку. Оформлення кожного виду іграшки залежить від її змісту, призначення, матеріалів.

Добір іграшок повинен враховувати вікові закономірності розвитку ігрової діяльності дітей. Знаючи процес розвитку ігрової діяльності, враховуючи індивідуальні особливості розвитку дитини і виховні завдання, можна добирати іграшки для своєчасного формування і вдосконалення психічних процесів, розвитку здібностей, формування різних видів діяльності і тим самим сприяти розвитку дошкільника. При цьому іграшки повинні дещо випереджати за своїми функціональними можливостями досягнутий дитиною рівень розвитку.

Для молодших дошкільників іграшка є джерелом накопичення чуттєвого досвіду, передбачає використання не тільки за прямим призначенням. Тому дітям краще давати придатні для різноманітного використання іграшки: ляльки (хлопчики і дівчатка), тварини тощо.

На цьому етапі розвитку гри дітям потрібні не набори іграшок (посуду, меблів та н..), а велика їх кількість, яким вони могли б  надавати різноманітного змісту, використовувати їх у дії (автомобіль, трактор, лялька, стіл, коляска, ліжко тощо). У грі з відомими предметами у звичній ситуації (наприклад, лялька у ліжку, за столом) дошкільники легко розвивають сюжет, розігрують ролі. Іграшки, що зображують конкретний предмет, використовують у грі лише за наявності у дітей уявлень про нього, його призначення, способи використання.

Напівготова іграшка (розрізні картинки, кубики, конструктор та ін.) сприяє вирішенню найпростіших розумових завдань. У молодшому дошкільному віці використовують лише найпростіші її варіанти — кубики, цеглинки, елементарні будівельні набори. Маленька дитина здатна простежити логічний зв´язок між двома-трьома елементами. Тому поділені на 6—8 частин картинки, кубики з´єднати у ціле малюкам важко, оскільки вони ще не бачать зв´язку однієї частини з іншою.

У середньому дошкільному віці дитина свідомо використовує іграшку за своїм задумом. У старших групах доцільно комплектувати іграшки за темами (для гри у подорож, магазин, школу тощо). Комплекти, що складаються з найнеобхідніших іграшок, дають змогу дітям швидко розгорнути гру, підібрати додаткові матеріали. Такі набори вихователям слід створювати спільно з дошкільниками, а не надавати їх готовими. Дітей старшого дошкільного віку необхідно забезпечувати різноманітним матеріалом для виготовлення іграшок- саморобок відповідно до їхніх задумів.

Старші дошкільники цікавляться настільно-друкованими іграми, створеними за принципом розрізних картинок. Вони вимагають від дитини зосередженості, сприяють розвитку її мислення, уваги, уяви. Особливо популярні так звані пазли (англ. Puzzle — гра на витримку). Елементів картинок у цих іграх буває від 32 до 250.

Останнім часом на хвилях бурхливого розвитку ігрової індустрії створено багато нових різновидів іграшок. Популярності набули електронні іграшки з програмованими принципами дії, комп´ютерно-ігрові комплекси, віртуальні іграшки. Їх вплив на психіку дитини, виховний ефект, педагогічні, гігієнічні умови використання у вихованні дошкільників мало досліджені.

Вихователю потрібно спрямовувати роботу з батьками на відбір таких іграшок для дітей, які відповідають їх віку, індивідуальному розвитку, пізнавальним інтересам і мають виховну цінність.

Гіперактивні діти: виховні проблеми та шляхи їх вирішення домашніми вихователями. Гіперактивна дитина щиро хоче стриматися, але не може. У її поведінці немає злого умислу – вона собою дійсно не володіє. Навпаки, це нею володіють суперечливі бажання, неусвідомлені потяги, тривога, страх, агресія.

Гіперактивні діти на людях поводяться набагато гірше, ніж удома: контакти з чужими людьми діють на них збудливо. Некерована дитина не переслідує якихось конкретних цілей, вона щиро не розуміє, до чого можуть призвести її дії. Наприклад, вона може вибігти на проїжджу частину, грати з гострими предметами і т.д.

Гіперактивна дитина – це не просто малюк, який любить бігати і не слухається батьків. Це маля, якому необхідно постійно знаходитися в активному русі – він стрибає, бігає, задає величезну кількість запитань і все це робить одночасно. Багато педіатрів чомусь вважають це хворобою і намагаються вилікувати, але можна встановлювати які-небудь рамки для гіперактивної дитини – спроби приборкати його і заспокоїти можуть вилитися в серйозні психологічні травми.

В першу чергу потрібно пам’ятати про те, що активна дитина – це насамперед здорова дитина. Коли малюк чудово себе почуває, він і поводить себе відповідним чином, у той час як слабкі і хворі діти воліють сидіти на місці. Гіперактивні діти, на відміну від звичайних малюків, які просто люблять побігати, не можуть всидіти на місці ні хвилини і вимагають вічного руху не тільки у фізичному, але і в психологічному плані. Вони багато говорять, задають багато питань. Але якщо звичайні діти активні не скрізь і не завжди, добре сплять і відчувають себе умиротвореним, то гіперактивній дитині іноді доводиться нелегко.

Ознаки гіперактивності у дітей. Гіперактивність дитини є справжнім випробуванням для батьків. Часом здається, що такі діти просто некеровані. Що ж таке гіперактивна дитина? Ознаки гіперактивності характеризуються такими факторами:

Багато і швидко розмовляють, проковтують слова, часто недослуховують інших, перебивають, задають безліч питань і практично не слухають відповіді на них.

Знаходяться в постійному русі, не контролюючи себе. Навіть у стані перевтоми вони продовжують рухатися, а остаточно втомившись, впадають в істерику або плачуть.

Практично не реагують на заборони і незалежно від обстановки поводяться однаково активно.

Досить часто провокують конфліктні ситуації, не вміють стримувати свою агресивність, кусаються, б'ються і царапаються. Приблизно 7% всіх малюків – гіперактивні діти. Причини виникнення гіперактивності досі не з'ясовані, але більшість дослідників дитячої психології схиляються до того, що дана риса характеру виявляється в результаті проблем при народженні малюка або пов'язана з якимось порушеннями в грудному віці.

Гіперактивна дитина проявляє активність завжди і навіть тоді, коли для здоров’я і гарного самопочуття йому пора було б вже заспокоїтися. Такі діти перебувають у русі і тоді, коли сильно проявляється втому і необхідно спокійно посидіти, лягти спати. Дитина може погано спати, сон його неспокійний, переривчастий. Можливо прояв різних алергічних реакцій, кишкових розладів. Дитиною неможливо управляти, він абсолютно не реагує на заборони, крики і обмеження. Він постійно однаково активний – як на вулиці і в садку, так і в замкнутому просторі або гостях. Така дитина внаслідок надлишку енергії нерідко виступає в ролі першоджерела скандалів, проявляє невмотивовану агресію.

Гіперактивність вважається не рисою характеру дитини, а нервовим порушенням. Як правило, воно є наслідком важкої вагітності, кесаревого розтину, неможливості годувати грудьми і т.д. Причин може бути безліч – від темпу життя до поганої екології. Але далеко не всі гіперактивні  діти потребують спеціального медикаментозного лікування та прийняття серйозних заходів. Для того, щоб полегшити стан дитини, необхідно постаратися створити йому спокійні умови життя, в родині повинна відчуватися умиротворена атмосфера (не штучно створюватися, а бути такою).

Якщо батьки теж надто емоційні, в першу чергу їм доведеться навчитися керувати своїми власними почуттями та емоціями. Тільки у відповідній середовищі в спілкуванні зі спокійними людьми дитина навчиться контролювати себе. Хорошим методом управління можуть стати агресивні ігри

вони допоможуть дитині позбутися від надлишку негативної енергії. Так, йому потрібно пояснити, що рвати рослини, бити тварин і людей не можна, а для того, щоб він міг вилити свою агресію, можна дати йому м’яч для гри, нехай кидає каміння у воду з силою, копає в пісочниці ями і спрямовує свою агресію в фізичні дії.

Як же поводитися з гіперактивною дитиною? Найоптимальніший варіант

коли батьки беззастережно приймають свого малюка, беззавітно люблять його, але проявляють при цьому, скажімо так, ласкаву строгість.

Змиріться з недоліками своєї дитини. Батьки повинні прийняти той факт, що їх дитина завжди активна та енергійна і, можливо, буде такою завжди.

Дозвольте зайвіій енергії дитини мати вихід. Гіперактивній дитині необхідні щоденні фізичні вправи, бажано на свіжому повітрі – тривалі прогулянки, біг. На випадок поганої погоди вдома необхідно мати спеціальне приміщення, де дитина могла б розвиватися без обмежень, або спортивний куточок.

Встановіть розпорядок дня і стежте, щоб дитина йому слідувала, щоб привчити її до дисципліни.

Не дозволяйте гіперактивній дитині перевтомлюватися. При цьому зазвичай знижується здатність до самоконтролю і росте гіперактивність.

Намагайтеся не брати дітей у громадські місця. Уникайте обставин, за яких гіперактивність абсолютно недоречна, наприклад, у церкві, ресторані або торговому центрі. Тільки після того, як дитина навчиться контролювати свою поведінку вдома, поступово можна вводити її в подібні ситуації.

Підтримуйте тверду дисципліну. Гіперактивні діти сприймають меншу кількість правил, ніж звичайні діти. Тому не потрібно відразу змушувати дитину слідувати цілому списку строгих правил. Встановіть кілька ясних, зрозумілих для дитини, необхідних правил, призначених в основному для того, щоб запобігти нанесенню шкоди оточуючим і самій дитині.

Гіперактивні діти часто бувають досить агресивні. Тому в першу чергу встановіть правило, що якщо їй і хочеться виплеснути емоції, побити когось, вдарити, то ні в якому разі не можна зганяти агресію на людях чи тваринах. Можна взяти палицю і бити асфальт, або в цьому випадку допоможе звичайна спортивна груша.

Головне, що дитина не повинна постійно чути – «Цього не можна робити!», «Припини».

Зміцнюйте дисципліну, уникаючи заходів фізичного впливу. Не бийте дитину, щоб не показувати їй приклад агресивної поведінки. Замість цього відсилайте завинилу дитину до її кімнати або в інше місце, де вона змогла би заспокоїтися і подумати.

Виробляйте в дитині посидючість і зміцнюйте спокійну поведінку. Рекомендується читати дитині, розфарбовувати разом з нею картинки, збирати головоломки, ліпити фігурки з глини або пластиліну. Це добре розвиває моторику і вчить дитину зосереджуватись. Пізніше вводьте ускладнюючі гри: складання будинків з кубиків, конструктора, ігри доміно, карти, кістки.

Намагайтеся не підривати репутацію вашої дитини перед сусідами та знайомими. Відзивайтеся про нього як про «надзвичайно енергійному і дуже хорошому». Інакше погана поведінка стане неминучим.

Постійне життя і знаходження з гіперактивною дитиною може зломити кого завгодно, нерви у всіх не залізні. Періодичні перерви допомагають батькам терпиміше ставитися до свого гіперактивного чада і його витівок. Влаштовуйте собі відпочинок. Це можуть бути вечірки, що влаштовуються поза домом, або інше проведення часу без дитини, яке знімає тягар проблем і допомагає відновитися.

Питання:

1. Назвати  особливості догляду за дітьми різного віку.

2. Проаналізувати педагогічну ситуацію, коли хвора дитина свідомо провокує конфлікт.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

1. Розробити заняття для роботи з дитиною з обмеженими можливостями, яка навчається і виховується в домашніх умовах (на вибір студентів).

2. Підібрати  художнє  слово  для  використання  під  час  виконання  режимних моментів (віршики, забавлянки, потішки).