Дисципліна "Соціальна робота в територіальній громаді"

Тема 4. Моделі соціальної роботи в громаді
План

1. Практична робота в громаді: класифікація Д. Ротмана.

2.  Сучасні класифікації моделей соціальної роботи у громаді.

3. Організація територіальної та віртуальної громад.

4. Організація догляду в громаді.

5. Організація громад за інтересами та етнічних громад.

Вперше у 1968 році Д. Ротман запропонував три моделі роботи в громаді, а саме:

- місцевого розвитку або розвитку населеного пункту;

- соціального планування;

- соціальної дії.

Модель місцевого розвитку розглядають як організовані зусилля людей щодо по­ліпшення умов життя в громаді та здатності людей до участі в цьому житті. До нього належать демократичні процедури, добровільна співпраця, самодопомога, розвиток місцевих лідерів та навчальні програми.

      Модель соціального планування зосереджена на технічному процесі розв’язання проблем у таких сферах, як правопорушення, забезпечення житлом, проблеми психічного здоров’я. Основу цієї моделі, що спирається на програмний розвиток, становить раціональний, ретельно спланований та контрольований процес змін, спрямований на забезпечення послугами членів громади.

      Соціальне планування полягає в тому, що громади отримують змогу самостійно вибрати метод визначення, над чим повинна працювати місцева влада. Для цього можуть бути використані різні форми залучення громадськості до обговорення планів розвитку населеного пункту. (Наведіть приклади форм роботи і проаналізуйте їх).

      Модель соціальної дії передбачає існування вразливих груп населення, котрі потребують сприяння в організації задля висування власних вимог до ширшої громади. Така модель спрямована на перерозподіл влади, ресурсів, зміну порядку ухвалення рішень у громаді та політики формальних структур.

Ці напрями практичної діяльності призначені для того, щоб правильно зорієн­тувати людину, котра прагне щось змінити в громаді.

Слід також зупинитися на восьми базовах моделях практичної роботи в громаді, які визначені в американській «Енциклопедії соціальної роботи» (1995), котру у США вважають настільною книгою соціаль­них працівників:

- організація сусідів та громадськості;

- організація функціональних громад;

- соціальний та економічний розвиток громади;

- соціальне планування;

- розвиток програм та зв’язків у громаді;

- політичні та соціальні дії;

- коаліції;

- соціальні рухи.

 Автори характеризують виділені ними моделі за такими параметрами, як очікувані результати, проблеми, на розв’я­зання яких спрямована діяльність, об’єкти і суб’єкти дій. Ці моделі відображають розмаїття форм участі соціального працівника в розвитку громади та захисті інтересів її членів.

        Варто звернути увагу на ще одну групу моделей, дотичних до

- соці­альної роботи в громаді:

- модель запобігання злочинності на рівні громади;

- модель формування здорового способу життя;

- модель відродження громади;

- модель виробництва;

- модель наснаження (імпаурменту) громади.

Як видно з наведеної вище інформації щодо моделей ро­боти в громаді, цей вид діяльності відзначається різноплановістю й складністю підходів.

Існують чотири моделі соціальної роботи у територіальній громаді, названі переважно на честь того, хто був ініціатором такої діяльності:

- модель організаційних зв’язків (модель Чевіза);

- модель зустрічей у домівках (модель Росса);

- модель коаліцій (модель Алінського);

- модель соціальних мереж (заснована на релігійних тра­диціях, центром допомоги виступає церква або синагога).

Названі моделі дають базові уявлення про організа­цію громади, проте сам процес не є статичним. Він виходить з потреб людей та конкретної ситуації, з якою вони борються. У цілому ці моделі відрізняються не тільки за методами ро­боти, а й за двома ключовими параметрами:

-        кількістю місцевих організацій, груп, утворень тощо, які діють у громаді;

- силою та глибиною соціальних зв’язків між цими органі­заціями, а також людьми у громаді.

      Соціальному працівникові при виборі моделі необхідно ретельно проаналізувати, що відбувається в громаді. Якщо, наприклад, у громаді неба­гато або зовсім немає асоціацій, а відданість і зв’язки нерозви­нуті, то, напевне, краще вдатися до моделі, запропонованої Чевізом. З іншого боку, модель Росса більше пасує до ситуа­ції, коли також немає великої кількості організацій, але соці­альні зв’язки та відданість громаді є значними. Якщо поміж численними асоціаціями в громаді бракує зв’язків, то доречніше зупинитися на моделі Алінського. У випадку існування багатьох асоціацій із сильними зв’язками між собою варто звернутися до моделі соціальних мереж.

      Догляд в громаді передбачає надання комплексної допомоги вразливим групам населення за місцем проживання, зокрема цілісної низки («пакета») со­ціальних послуг за місцем проживання, організацію неформального догляду, активне залучення користувачів послуг. Власне, ця модель ґрунтується на ідеї плюралізму соціально­го захисту, переплетенні державних служб із громадським піклуванням.

Розвиток догляду в громаді пов’язують з деінституціалізацією, тобто вивільненням пацієнтів (насамперед психіат­ричних лікарень), ув’язнених чи людей, залежних від догля­ду за ними у стаціонарних установах. Цей процес, роз­початий у різних країнах у 1970-х роках, ґрунтується на ро­зумінні того, що люди літнього віку, діти-сироти, люди з функціональними обмеженнями та проблемами психічного здоров’я можуть отримати необхідні їм послуги за місцем проживання, у родині чи у спеціальних службах у громаді.

Догляд у громаді – це служби, проекти й програми, спрямовані на забезпечення різнопланових потреб соціально вразливих груп людей за місцем проживання.

Організація громади за інтересами передбачає до­сягнення того, що значна кількість людей погоджується з причинами проблеми і погоджується з певними кроками щодо її розв’язання. Визначення проблеми вимагає тактич­них переговорів з потенційними активістами громади. Коли ж досягнуто спільних інтерпретацій, тоді можна говорити про утворення громади. Згодом такі спільні інтерпретації по­роджують спільні цінності, які в свою чергу можуть привести до формування спільної культури.  Цей процес особливо яскраво спостерігається, коли громада за інтересами пере­ростає у соціальний рух.

Що стосується роботи з етнічними громадами, то потрібно пам’ятати: людей часто відносять до певних громад незалеж­но від їхнього власного вибору. Колір шкіри, релігія, прізви­ще, етнічне походження автоматично зараховують людину до «приписаної» громади, проте насправді люди вирішують для себе самі, чи вважати себе членом певної громади.

Організатори етнічних громад виходять з припущення, що люди, які належать до одних і тих же релігійних органі­зацій, святкують однакові свята, інколи – одягаються одна­ково чи однаково говорять, швидше, аніж інші встановлюють зв’язки один з одним. Проте кожне покоління конструює, що саме в спільному минулому об’єднує людей. Тому соці­альне конструювання членства в етнічних громадах є постій­ним процесом, мобілізація людей відбувається довкола певних символів (історичних чи новітніх). Соціальна, виховна та культурна діяльність, спрямована на визначення системи цінностей, на розв’язання особистих проблем, набуття пози­тивного досвіду, стає ефективнішою, якщо її проводять у рамках національно-релігійної належності.

Церкви, національні ресторани, спортивні клуби, що асоцію­ються з певною культурною групою, стають тими місцями, що допомагають організовувати громаду, бо люди можуть прийти до них, щоб поділитися спільними цінностями. Однак добре, коли в громаді є те, що називають «общинним центром», тобто матеріальна структура, де члени громади можуть задовольнити свої потреби, зокрема соціальні, ви­ховні, спортивні, культурні тощо. Члени громади беруть ак­тивну участь у вирішенні питань діяльності центру та його управлінні, працюють у ньому волонтерами. Такі центри ді­ють, наприклад, в єврейських та українських громадах у США.

У сучасному світі набуває популярності «віртуальна громада» завдяки однойменній книзі Г. Рейнголда, в якій доводиться тотожність спільнот, утворених завдяки комп’ю­терному спілкуванню, іншим різновидам громад. На думку цього автора, віртуальна громада – це «соціальне утворення, яке виникає в Інтернеті, коли достатня кількість людей трива­лий час бере участь у публічних дискусіях, висловлюючи дос­татні людські емоції, й таким чином у кіберпросторі постає мережа особистих стосунків». У західній літературі цей термін застосовують у різних випадках: і коли йдеться про спеціальні інтерактивні ігрові програ­ми, як-от російська «Республіка», і про чати, і про користува­чів групи новин, і про учасників листів розсилки, і про регу­лярних користувачів певного Інтерактивного веб-сайту тощо. Потрібно розрізняти віртуальні громади, в яких люди ні­коли не бачать одне одного в обличчя, та звичайні громади за інтересами, що активно використовують інтернет-технології для підтримання контактів між своїми членами.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1.  Охарактеризуйте три моделі роботи соціального працівника в громаді.

 2.  Дайте характеристику моделям соціальної роботи в територіальній громаді.

  3.  Доберіть приклади соціальної роботи з громадами за інтересами, віртуальними, етнічними.

  4.  Розкрийте організацію догляду в громаді на власних прикладах.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

 1.  Підготуйте інформаційні повідомлення про соціальну роботу з різними видами громад як в Україні, так і закордоном.

2.  Проаналізуйте моделі роботи в громаді за Д. Ротманом.

3.  Обгрунтуйте роль груп самодопомоги в організації соціальної роботи на рівні громади.

ТЕМИ РЕФЕРАТІВ

      1.  Моделі діяльності соціального працівника за Д. Ротманом.

      2.  Організація територіальної громади.

      3.  Організація догляду в громаді.

      4.  Організація громад за інтересами та етнічних громад.

      5.  Організація віртуальних громад.

ЛІТЕРАТУРА

1. Безпалько О.В. Соціальна робота в громаді: Навчальний посібник. – К., 2005. – 176 с.

2.  Громада як осередок соціальної роботи з дітьми та сім’ями: Метод. матеріали для тренера / О.В. Безпалько та інші; Під заг. ред. І.Д. Звєрєвої. – К.: Наук. світ, 2004. – 69 с.  

3.  Демидова Т.Е. Социальная работа: теория и практика. – М.: Экон-Информ, 2003. – 246 с.

4.  Ковчина І.М. Сучасні технології соціальної роботи за рубежем. Навчально-методичний посібник / За заг. ред. А.Й.Капської. –  К.: Логос, 2001. – 96 с.

5.  Поліщук В.А. Професійна підготовка фахівців соціальної сфери: зарубіжний досвід. Посібник. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2003. – 184 с.

6.  Семигіна Т.В. Робота в громаді: практика й політика. – К.: Видавничий дім «КМ Академія», 2004. – 180 с.

7.  Тюптя Л.Т., Іванова І.Б. Соціальна робота: теорія і практика: Навч. посіб. – К.: Знання, 2008. –574 с.