Дисципліна "Технології роботи соціального гувернера"

Тема 3. Професійна характеристика соціального гувернера

План.

1. Вимоги   сучасного   суспільства   до   професійних   якостей   соціального гувернера.

2. Підготовка гувернерів в Україні.

Проаналізувавши історичний досвід, можемо стверджувати певну повторюваність   деяких   фактів  у   становленні   і   розвитку   гувернерства  як соціально-педагогічного явища у різні історичні епохи. Зокрема, як і у XVII-XVIII століттях, на сучасному етапі наявна проблема не дефіциту домашніх педагогів, гувернерів, а рівня їхньої фахової підготовки, адже суспільство не може доручити виховання та навчання підростаючого покоління людям без відповідної освіти і готовності виконувати обов'язки гувернера.

Поряд із цим, свідченням становлення сучасної системи підготовки фахівців із соціально-гувернерської діяльності можна вважати те, що сьогодні у великих містах України нараховується кілька десятків фірм, які обіцяють навчити мистецтву гувернерства та працевлаштувати охочих у даній сфері. Поступово підготовкою домашніх наставників почали займатись навчальні заклади, при центрах зайнятості населення відкриваються спеціальні курси, де тих, хто залишився без роботи (студентів, інженерів, лікарів та інших фахівців), та всіх бажаючих перекваліфікують на гувернерів.

Згідно досліджень центрів вивчення громадської думки, спеціальність гувернера, який має фахову підготовку, вважається зараз гостродефіцитною, що свідчить про те, що дана спеціальність буде користуватися попитом на ринку освітніх послуг. Тому, у сучасного спеціально підготовленого гувернера великі шанси зайняти відповідну нішу у вітчизняній системі освіти, а з урахуванням підвищення уваги з боку держави до проблем сім'ї ці шанси дедалі збільшуються.

Важливим є той факт, що специфіка діяльності домашнього педагога-гувернера передбачає обов'язки, якість виконання яких прямо залежить від рівня його спеціальної підготовки. Тому про необхідність підготовки гувернерських кадрів доцільно говорити лише при суворому контролі за якістю їх професійної діяльності з боку держави чи відповідних освітніх закладів. Очевидно, що підготовка гувернерів у системі сучасної соціально-педагогічної освіти та ліцензування їхньої діяльності дозволить контролювати якість домашньої освіти.

Обґрунтування необхідності підготовки домашніх наставників, гувернерів у сучасних умовах вітчизняного суспільства містять праці В. Бардінова, Т. Кулікової, Н. Романюк, Н. Савєльєвої, Є. Сарапулової, Л. Троїцької, С. Теплюк, Д. Федоренка, В. Чепурко.

Щодо організації підготовки сучасних гувернерів у зарубіжних країнах І. Іванович наводить дослідження американців (Дж. Ілджін, Р. Варто, С. Мюрей та ін.), яке свідчить, що на сьогодні в США заявили про себе такі приватні бренди, які надають послуги дошкільної підготовки дітей, а також, що працюють зі школярами початкових класів. Автор зазначає, що домашні вчителі в Америці знаходяться під жорстким контролем: обов'язкові письмові звіти, які вчасно потрібно здавати до відповідних інстанцій, проходження атестацій та відповідних психологічних тестів, підвищення кваліфікації тощо.

Є. Сарапулова, досліджуючи питання розвитку гувернерства у XX - на початку XXI століть, зазначає, що за результатами спеціально організованого дослідження, найбільш престижним у світі визнаний гувернерський коледж, який знаходиться в Англії, у Норланді, і має досвід роботи понад 100 років. У коледжі діють два відділення. На одному два з половиною роки навчають майбутніх нянь, на другому - гувернанток. Гувернанток готують до роботи з дітьми віком 5-12 років. Вступати до коледжу приїздять дівчата не лише з усієї Англії, а й з Канади, США, Японії. Для вступників існують підготовчі курси. Навчання і курси платні, тому частина дівчат паралельно із навчанням влаштовується у коледжі чи найближчих установах працювати прибиральницями, посудомийками та на інші роботи, що дозволяє їм сплачувати за навчання. Вивчають вони 18 дисциплін (при великій кількості практичних занять) у тому числі й такий предмет, як психологія спілкування з батьками, та отримують сертифікат з догляду, виховання та розвитку дитини. Одним з провідних секретів високої кваліфікації випускниць коледжу є високий рівень сформованості практичних педагогічних умінь. Досягається він особливим розкладом занять: кожний тиждень теоретичної підготовки чергується з тижнем застосування на практиці засвоєних знань.

Різноманітність сучасних агенцій та фірм з надання послуг гувернерів, різноплановість їх діяльності спонукала вітчизняні педагогічні навчальні заклади до активізації та розширення наукової роботи у цьому напрямі. Інтенсивний розвиток гувернерства зумовив розробку відповідних положень, програм, написання посібників та іншої методичної літератури для забезпечення їхньої діяльності. У 1994 році 3. Зайцевою був розроблений проект кваліфікаційної характеристики спеціальності „гувернер".

Крім того, наявність у сучасному вітчизняному суспільстві зростаючого попиту на гувернерів вимагає здійснення їхньої підготовки не тільки у середніх професійних і вищих професійних закладах освіти, а й у широкій системі освітніх установ з удосконалення й перекваліфікації осіб, які вже мають освіту й працюють за означеним фахом (інститути підвищення кваліфікації та перепідготовки фахівців педагогічного профілю, школи-екстерни, спеціальні школи і т.п.). Слушною і вартою втілення у життя вважаємо пропозицію Д. Федоренка про підготовку гувернерів на платній основі на приватне замовлення конкретних роботодавців, організацію реклами професії „гувернер", заочну форму підготовки соціально-педагогічних кадрів нової спеціалізації.

Однак, сьогодні доводиться погодитись із висновками Є. Сарапулової про те, що, порівнюючи колишні досягнення фахової підготовки гувернерів з теперішньою і визначаючи досягнення психолого-педагогічної науки XX століття, слід констатувати, що сучасна методична підготовка соціальних гувернерів у багатьох аспектах, порівняно із підготовкою у XIX столітті, поки що програє.

Таким чином, розкриття етапів становлення системи підготовки фахівців із гувернерської діяльності дозволило зробити наступні висновки:

1.       У Російській Імперії, до складу якої входила і частина сучасної
України, спеціальних навчальних закладів з підготовки вітчизняних
вихователів-гувернерів не було до кінця XVII - початку XVIII століть.
Гувернери виписувались із-за кордону і переважно не мали спеціальної
професійної підготовки. Зразками освіченості були іноземні гувернантки і
вчителі-вихователі дітей царських прізвищ. У 1834 році вийшло Положення
про домашніх наставників і вчителів, які обов'язково повинні були бути
християнами і російськими підданими. Це зорієнтувало інститут гувернерства в Росії в середині XIX століття на вітчизняні кадри.

2.       XIX століття ознаменоване створенням у Росії багаторівневої системи навчальних закладів з підготовки вітчизняних кадрів для домашнього виховання й освіти, випускники яких склали серйозну конкуренцію гувернерам-іноземцям. До жовтня 1917 року підготовка домашніх педагогів здійснювалася у державних, приватних і релігійних навчальних закладах, а також на Вищих жіночих курсах (ВЖК). Звання наставниці вважалося більш високим, ніж звання гувернантки. Після 1917 року домашня освіта як вид приватної педагогічної діяльності, відповідно і підготовка вітчизняних гувернерів припинили своє існування.

Відродження інституту гувернерства як соціально-педагогічного явища у вітчизняному суспільстві відбулось лише на початку 90-х років XX століття. Наслідком попиту на домашніх педагогів в Україні стало заснування великої кількості агенцій з надання гувернерських послуг, які, не відповідаючи за якість підготовки домашнього педагога, виконували посередницькі функції; при центрах зайнятості населення відкрились спеціальні курси, де тих, хто залишився без роботи, та всіх бажаючих вчать професії „гувернер"; підготовкою гувернерських кадрів поступово почали займатись навчальні заклади різного рівня.

Встановлення та аналіз існуючих на сучасному етапі у вітчизняному суспільстві шляхів здобуття фаху із гувернерської діяльності дозволило визначити систему підготовки фахівців із соціально-гувернерської діяльності, структурними складовими якої є допрофесійна підготовка, базова професійна підготовка, підвищення кваліфікації фахівців, центри зайнятості населення, кадрові агенції (центри підготовки гувернанток), самоосвіта (вивчення спеціальної літератури та мережа Інтернет).

Таким чином, реформування усіх сторін життя вітчизняного суспільства, відтворюючи кращі надбання накопиченого століттями соціально-виховного досвіду, вимагає активізації науково-дослідної роботи у даному напрямі. Оскільки організація процесу підготовки соціальних педагогів до гувернерської діяльності неможлива без обгрунтованого для практичного використання критеріально-оціночного апарату, який дає змогу для кожного суб'єкта визначити рівень готовності до здійснення професійної діяльності залежно від його індивідуальних особливостей, ми дослідили та виокремили компоненти, розробили критерії та визначили рівні готовності майбутніх соціальних педагогів до здійснення гувернерської діяльності. У наступному параграфі розглянемо змістовне розкриття поняття професійної готовності до гувернерської діяльності та показники, за якими оцінювався сучасний стан готовності соціальних педагогів до здійснення гувернерської діяльності за умов їх навчання у вищих навчальних закладах.