Дисципліна "Соціальна робота в територіальній громаді"

Тема 5. Правові засади залучення громадян до участі в житті громади 
План

 1. Політико-правове регулювання роботи в громаді за кордоном.  

2.  Українське законодавство про місцеве самоврядування й територіальну громаду.

3. Українське законодавство про форми участі громадян у здійсненні місцевого самоврядування.

4.  Українське законодавство про соціальні послуги та соціальне замовлення.

        Здійснення роботи в громаді потребує не тільки фахових навичок соціальних працівників, а й відповідних політико-правових умов.

  Так, у Великобританії діє законодавство щодо психічного здоров’я, відповідно до якого з 1960-х років активно розви­вають мережу служб за місцем проживання для людей, котрі мають проблеми психічного здоров’я. З 1980-х років питання догляду в громаді регулює спеціальний закон, що визначає права та обов’язки як соціального працівника, так і клієнта. У Німеччині надання індивідуальних соціальних послуг – це прерогатива переважно волонтерських організацій (католиць­ких, протестантських, єврейських, Червоного Хреста, різних нерелігійних організацій). У більшості постсоціалістичних дер­жав активно розвиваються неприбуткові соціальні служби, підтримувані національними та місцевими органами влади.

У багатьох європейських країнах існує так звана контрактна система стосунків між дер­жавними та недержавними організаціями. Це означає, що з-поміж тих організацій, які отримали ліцензію в місцевому органі влади, можуть бути відібраними кілька організацій, яким передають на обслуговування тих громадян, що мають право на державне соціальне обслуговування. Як правило, це відбувається на конкурсній основі; з переможцями конкурсу укладають контракт, у якому визначають умови й порядок надання допомоги.

    Навіть у США, в адміні­страції президента Джорджа Буша утворили спеціальне уп­равління, завдання якого полягає в заохоченні участі у фор­муванні та реалізації соціальної політики організацій вірую­чих та організацій територіальних громад.

      Що стосується розвитку таких моделей роботи в громаді, як побудова коаліцій, соціальні рухи, соціальна та політична діяльність, то для них важливим є функціонування в країні демократичних інститутів (представницьких органів влади), забезпечення дотримання прав людини (свободи слова, зібрань, мітингів), а також правове регулювання діяльності громадських та недержавних організацій.

Підтримка волонтерського руху теж може бути складовою державної політики та діяльності органів місцевого самовряду­вання. У деяких країнах волонтерів звільняють від податків, їм надають певні кредити, які використовують на оплату позик, на здобуття вищої освіти чи на послуги з охорони здоров’я. В окремих країнах уряди створили загальну стратегію під­тримки волонтерського руху.

  Ознакою сучасного етапу активного розвитку роботи в громаді стало виникнення в багатьох країнах асоційованих структур (державно-громадських,  громадсько-державних,  муніципально-громадських, громадсько-муніципальних організацій, фондів, асоціацій, партнерств тощо), які мають визначене коло завдань і створюються за принципом цільо­вого підходу для їх досягнення та вирішення.

Місцеве самоврядування в Україні має досить довгу та драматичну історію. Воно виникло у середні віки у вигляді перших спроб самоврядування у містах, що були наділені Магдебурзьким правом, частково зберігалось і в часи козацької республіки, але практично занепало після об’єднання України з Московією і знищення Гетьманщини. У другій половині XIX століття почався процес відновлення самоврядування че­рез запровадження земств та прийняття нових міських ста­тусів, у яких закладалися перші елементи представницької демократії. На конституційному рівні вперше в Україні прин­цип визнання місцевого самоврядування було закріплено ще в Конституції гетьмана П. Орлика 1710 року, а пізніше – в Кон­ституції УНР 1918 року. Положення цих Конституцій так і не реалізували. У першому випадку через вищезгадане об’єд­нання, а в другому — внаслідок поразки УНР, яка призвела до повного знищення будь-якої згадки про місцеве самовряду­вання. У період існування України як радянської республіки у складі СРСР термін «місцеве самоврядування» був вилучений з ужитку.

  Прийняття 7 грудня 1990 року Верховною Радою України За­кону «Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування» вперше серед республік тодішнього СРСР відкрило шлях до створення правового ґрунту для впровадження і динамічного розвитку системи місцевого само­врядування.

   Конституція України 1996 року, у повній відповідності вимог Європейської хартії (поряд з такими фундаментальними принципами, як народовладдя, суверенітет і незалежність України, поділ державної влади тощо), в окремій статті фіксує принцип визнання та гарантованості місцевого самоврядування.

  Визнання місцевого самоврядування як засади конституційного ладу означає встановлення демократичної децентралізованої системи управління, яка базується на самостійності територіальних громад, органів місцевого самоврядування у вирішенні всіх питань місцевого значення.

Отже, згідно із Законом України «Про місцеве самоврядування», ухваленим 1997 року, територіальна громада - це основний суб’єкт місцевого самоврядування, що складається з жителів села (кількох сіл), селища, міста.

Реальність місцевого самоврядування визначається в першу чергу матеріальними і фінансовими ресурсами, якими розпоряджається територіальна громада та які в сукупності становлять матеріальну і фінансову основу місцевого самоврядування.

  Конституція України (ст. 142) до матеріальної і фінансової основи місцевого самоврядування відносить рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об’єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

  Територіальні громади можуть мати спільну власність (сумісну або часткову): об’єкти, що задовольняють спільні потреби територіальних громад, об’єкти права комунальної власності, а також кошти місцевих бюджетів, які за рішен­ням двох або кількох територіальних громад, відповідних органів місцевого самоврядування об’єднуються на договір­них засадах для виконання спільних проектів або для спіль­ного фінансування (утримання) комунальних підприємств, установ та організацій.

Органи місцевого самоврядування з метою забезпечення умов для надання громадських послуг на належному рівні мо­жуть продавати, купувати, резервувати земельні ділянки, зда­вати їх в оренду, використовувати як заставу, передавати їх як внески до статутних фондів (капіталів) акціонерних товариств, товариств з обмеженою відповідальністю, кооперативів, фінан­сово-кредитних установ та інших підприємств і організацій.

   Виконавчі органи місцевого самоврядування у встановле­ному законом порядку створюють, реорганізовують та лікві­довують комунальні підприємства, установи та заклади, виз­начають цілі їхньої діяльності та організаційні форми; за­тверджують статути створюваних ними підприємств, органі­зацій та установ.

Право комунальної власності територіальної громади відповідно до Конституції України захищено законом на рівних умовах з правами власності інших суб’єктів. Об’єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у те­риторіальних громад і передані іншим суб’єктам права влас­ності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Фінансові ресурси територіальної громади за своєю структурою включають: а) кошти місцевого бюджету; б) позабюджет­ні кошти місцевого самоврядування; в) кошти комунальних підприємств. Сільські, селищні, міські, районні в містах ради та їхні виконавчі органи самостійно розпоряджаються кош­тами відповідних місцевих бюджетів, визначають напрями їх використання.

     Місцеві бюджети розробляють, затверджують і викону­ють відповідні органи місцевого самоврядування в селах, се­лищах, містах, районах у містах. Доходи місцевих бюджетів мають бути достатніми для ефективного здійснення завдань та функцій місцевого самоврядування та формуються, по-перше, за рахунок власних джерел (місцеві податки і збори), що відповідає вимогам Європейської хартії місцевого само­врядування, ст. 9 якої прямо передбачає, що принаймні час­тина коштів місцевого самоврядування повинна надходити за рахунок місцевих зборів і податків.

Місцеве самоврядування, його органи, згідно з Консти­туцією України, не входять до механізму державної влади, хоча це й не означає його повної автономності від держави, державної влади. Взаємозв’язок місцевого самоврядування з державою досить тісний і знаходить свій вияв у тому, що, по-перше, і місцеве самоврядування, і державна влада мають єдине джерело – народ (ч, 1 ст. 5 Конституції України); по-друге, органам місцевого самоврядування можуть надавати­ся законом окремі повноваження органів виконавчої влади (ст. 143 Конституції України) і стан їх реалізації контро­люється відповідними органами виконавчої влади.

 Таке становище місцевого самоврядування в політичній системі дозволяє характеризувати його як самостійну (по­ряд з державною владою) форму публічної влади –  публічну владу територіальної громади.

Законодавчі можливості в Україні дозволяють розробити за участю членів громади, ухвалити на засіданні відповідної ради або на місцевому референдумі та зареєструвати в орга­нах юстиції статут територіальної громади. Такий документ не тільки регулює порядок участі мешканців громади у здійсненні місцевого самоврядування, а й сприяє розвитку «духу громади».

Таким чином, українське законодавство про місцеве самовряду-вання містить чимало положень, які мають безпосереднє відношення до організації соціальної роботи в громаді, створення соціальних служб, необхідних для надання по цільових групах у громаді, використання місцевих ініціатив, здійснення соціального планування.

Територіальна громада безпосередньо вирішує питання, віднесені до відання місцевого самоврядування, використовуючи різні форми прямої демократії.

Право жителів міста – активних суб’єктів міського самовряду-вання – брати участь у здійсненні міського самоврядування може бути реалізовано в таких формах:

- міський референдум;

- вибори депутатів відповідної місцевої ради та передбачених законом посадових осіб місцевого самоврядування (місцеві вибори);

- загальні збори громадян за місцем проживання;

- колективні та індивідуальні звернення (петиції) жителів міста до органів і посадових осіб міського самоврядування;

- громадські слухання;

- місцеві ініціативи;

- участь у роботі органів міського самоврядування та робота на виборних посадах міського самоврядування;

- інші, не заборонені законом, форми.
      Закон   «Про соціальні послуги» від 19 червня 2003 року визначає, що надавачами соціальних послуг можуть бути не тільки державні, а й недержавні організації. Цей нормативно-правовий документ констатує бажаність надання послуг за місцем проживання людини. Він покладає відповідальність за організацію та координацію надання со­ціальних послуг на центральні та місцеві органи виконавчої влади, а також на органи місцевого самоврядування.

В Україні впрова­джуються елементи соціального контракту, що діють у бага­тьох країнах, де робота в громаді давно стала складовою діяльності соціальних працівників.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1.  Дайте характеристику політико-правового регулювання роботи в громаді у Великобританії, Німеччині, США.  

       2.  Розкажіть про роль волонтерського руху в організації життєдіяльності громади.

      3.  Охарактеризуйте виникнення і розвиток самоврядування в Україні.

      4.  Розкрийте такі форми залучення населення до участі у вирішенні проблем громади, а саме: загальні збори громадян, місцеві ініціативи, громадські слухання, місцевий референдум.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

      1.  Охарактеризуйте соціальні послуги, які можуть надаватися спеціалістами соціальної сфери та неурядовими організаціями на рівні територіальної громади. Наведіть приклади.

     2.  Законспектуйте Закон України від 21.05.97 р. «Про місцеве самоврядування в Україні»

ТЕМИ РЕФЕРАТІВ

1. Політико-правове регулювання роботи в громаді у Великобританії.

2. Політико-правове регулювання роботи в громаді у Німеччині.

3. Політико-правове регулювання роботи в громаді у США.  

4. Волонтерська допомога – один із важливих методів добровільної соціальної роботи у громаді.

ЛІТЕРАТУРА

      1.  Закон України від 21.05.97 р. «Про місцеве самоврядування в Україні» // Нормативно-правове забезпечення діяльності соціальних служб для молоді. Частина І. – К.: ДЦССМ, 2003.– С.180-250.

     2. Закон України «Про соціальні послуги» від 19.06.2003р. – htth:

//.   kiev.ua.

     3. Безпалько О.В. Соціальна робота в громаді: Навчальний посібник. – К., 2005. – 176 с.

     4.  Ковчина І.М. Основи соціально-правового захисту особистості: Навчально-методичний посібник для студентів вищих навчальних закладів спеціальності «соціальний педагог». За заг. ред. докт. філос. наук, проф. А.О.Ярошенко. – К.: НПУ, 2011. – 365 с.

     5. Семигіна Т.В. Робота в громаді: практика й політика. – К.: Видавничий дім «КМ Академія», 2004. – 180 с.