Дисципліна "СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ЗАКЛАДАХ ОСВІТИ" (531 ГР.)

Тема. Корекційна, реабілітаційна та розвивальна робота соціального педагога. Корекція різноманітних форм відхилення у поведінці вихованців.

План

1. Корекційно-розвивальна робота: мета, основні етапи

2. Форми й методи корекційної роботи

3. Соціально-педагогічна реабілітація в діяльності соціального педагога загальноосвітнього навчального закладу

4. Корекція різноманітних форм відхилення у поведінці вихованців (на самостійне опрацювання)

1. Соціальна корекція – це діяльність соціального педагога щодо виправлення тих відхилень, які не відповідають прийнятим у суспільстві соціальним моделям і стандартам поведінки. Корекційний вплив у діяльності соціального педагога загальноосвітнього навчального закладу спрямований на:

- відновлення – відтворення тих якостей особистості, які переважали до появи відхилення;

- компенсування – посилення тих якостей чи діяльності школяра, які можуть замінити втрачені в результаті певних порушень;

- стимулювання – активізація позитивних якостей, діяльності учня, формування позитивних ціннісних орієнтацій, установок, створення позитивного емоційного клімату, відношень у мікросоціумі;

- виправлення – заміна негативних соціальних якостей дитини на позитивні тощо.

Корекція й терапія тісно пов’язані технологічні соціальні процедури, які мають в своєму арсеналі спільну мету, методи. Соціальна терапія допускає й пряме втручання з метою усунення перешкод, що заважають повноцінному соціальному розвитку особистості, соціальної групи.

Напрями корекційної роботи в навчальному закладі:

- профілактика та корекція дезадаптації дітей до умов закладу, при переході в наступну ланку школи;

- розвивальна робота з школярами на різних вікових етапах (розвиток емоційної, пізнавальної, комунікативної, особистісної сфер);

- корекційно-розвивальна робота з дітьми групи ризику;

- індивідуальна робота у психотравмуючих ситуаціях тощо.

Корекційна робота з школярами проводиться за результатами діагностики, за запитом батьків і вчителів, на основі спостережень соціального педагога. Ефективність корекційного впливу відстежується після повторного діагностичного обстеження (за результатами діагностики, за зворотнім зв’язком з педагогами й батьками).

Основні етапи корекційно-розвивальної роботи

1. Встановлення соціального діагнозу. У діагнозі (на основі соціально-педагогічної діагностики) фіксуються показники соціального розвитку, їх відповідність нормам, формулюється гіпотеза щодо причин соціальних відхилень. Після цього соціальний педагог визначає мету, завдання, тактику проведення корекційної роботи.

2. Розроблення програми та змісту корекційних занять, вибір форми корекційної роботи (індивідуальна, групова), методик і технік роботи, планування форм участі батьків у корекційній програмі. Особливостями програми корекції є наявність психологічної та соціально-педагогічної частини. Психолог розробляє й реалізує психологічну частину. Соціальний педагог розробляє педагогічну частину як самостійно, так і разом з батьками, педагогічними працівниками (залежно від того, хто буде працювати з дитиною).

3. Реалізація корекційної програми. Проведення занять із дітьми відповідно до програми. Контроль за динамікою корекційної роботи, надання батькам, педагогам інформації про зміни, які відбуваються у поведінці й діяльності дитини.

4. Оцінка ефективності корекції. Оцінка результативності корекційної програми з огляду досягнення запланованої мети. Розроблення рекомендацій щодо подальшого виховання й навчання дітей.

Для здійснення корекційних впливів необхідні створення й реалізація певної моделі корекції: загальної, типової, індивідуальної.

Загальна модель корекції– система умов оптимального вікового розвитку особистості в цілому – передбачає розширення, поглиблення, уточнення уявлень дитини про навколишній світ, про людей, суспільні події, про зв'язки й відносини між ними тощо. Необхідно оптимально розподіляти навантаження упродовж заняття, дня, тижня, року, вести контроль та облік стану дитини.

Типова модель корекції базується на організації практичних дій поетапного відновлення відхилень і формування нових соціальних умінь.

Індивідуальна модель корекції містить у собі визначення індивідуальної характеристики розвитку дитини, її інтересів, проблем, виявлення ведучих видів діяльності, складання програми індивідуального розвитку з опорою на більш сформовані позитивні якості.

2. У практиці соціально-педагогічної допомоги традиційно використовують індивідуальну та групову форми корекційної роботи з школярами.

Індивідуальні форми  у соціально-педагогічній роботі використовуються з метою вирішення проблеми, надання підтримки й створення ситуації, що спрямовує школяра до аналізу ситуації й викликає бажання подолати життєві перешкоди. Така корекційна робота сприяє адаптації дитини до життєвої ситуації. В основу реалізації індивідуальної роботи закладено завдання корекції взаємостосунків учня із соціальним оточенням і з самим собою. Корекція ставлення до себе, до власного Я передбачає формування адекватної самооцінки, усвідомлення причин соціальних негараздів і їх подолання, зміну ієрархії у системі цінностей, домагань, орієнтацію на самореалізацію.

Корекція ставлення до інших(далеких і близьких) базується на здатності до емпатії, чуйності, додоброзичливого сприйняття стану та інтересів, переваг і недоліків інших осіб, розумінні почуттів інших, набуття навичок повноцінного спілкування, вміння запобігати появі конфліктів і своєчасного подолання конфліктних ситуацій. Корекція ставлення до життяможлива за умови отримання навичок вибору й прийняття рішення, мобілізації й самоорганізації, стійкості до труднощів, загроз, оптимістичного ставлення до реальності, подолання перешкод, труднощів.

Використання індивідуальної форми роботи виправдано при визначенні життєвих перспектив, адаптації дитини до умов реальності, подоланні стресів, у самопізнанні та самоприйнятті. До основних складових індивідуальних форм можна віднести:

- встановлення первинної комунікації;

- вивчення та аналіз проблемної ситуації;

- визначення мети й завдань сумісної роботи;

- оцінка прогресу та результату спільної роботи.

Зрозуміло, що в корекційній групі школяреві приділяється уваги менше, ніж в умовах індивідуальної корекційної роботи. Але існує низка причин, що обумовлюють переваги групової корекційної роботи. Адже досвід, що набувається в спеціально організованих групах, сприяє протидії відчуженню, допомагаючи вирішенню проблем, що з'являються в процесі міжособистісної взаємодії. До потенційних переваг групової соціально-педагогічної корекції відносяться такі:

- група створює умови «суспільства в мініатюрі», що відображає зовнішній світ і дозволяє відпрацьовувати реалістичні ситуації в штучно створеній взаємодії;

- приховані чинники соціального тиску стають явними в умовах групи й впливають на індивідуальні життєві позиції;

- група надає можливість отримати зворотній зв'язок й підтримку від інших, що мають спільні проблеми чи переживання з конкретним учасником групи;

- у процесі групової взаємодії відбувається прийняття цінностей і потреб інших людей.

- в умовах групи дитина відчуває себе прийнятою іншими, користується довірою, оточена турботою й має можливість отримати допомогу. Крім того, член групи сам приймає, довіряє, турбується й допомагає іншим;

- ситуація групи може значно полегшити проблеми, що з'являються в міжособистісних стосунках, надає можливість відчути реакцію на себе й свої вчинки тощо.

Головною перевагою групової форми корекційно-терапевтичної роботи є набуття особистісного досвіду поведінки в мікросоціумі. При цьому група не пропонує еталон поведінки, вона лише допомагає усвідомити емоційний стан, почуття, сформувати готовність до відповідальності особистості за своє майбутнє та життя в цілому. Кінцевою метою роботи такої групи є реабілітація кожного у власному сприйнятті, думках, почуттях, прийняття реального життя тощо.

Найбільш доцільним є існування груп у таких вікових інтервалах: 6-8, 9-11, 12-15, 16-18 років. Більш значний розрив вікових меж призведе до відсутності спільних інтересів між членами групи. Кількісний склад групи – до 15 осіб. Бажано, щоб у групі була рівна кількість осіб різної статі. Періодичність проведення занять приблизно має бути один-два рази на тиждень. Заняття для молодших школярів триває 30-40 хвилин, для школярів-підлітків – годину, для старшокласників максимальна тривалість заняття – півтори години.

Групова корекційно-терапевтична зустріч має варіативну структуру. До орієнтовної структури можуть увійти такі компоненти:

- вступне слово;

- інструктування;

- тематична бесіда;

- релакс-пауза;

- аутотренінг;

- ігри;

- психогімнастика, допоміжні методи арттерапії;

- домашнє завдання.

Враховуючи анатомо-фізіологічні особливості школярів різного віку, можна запропонувати орієнтовний перелік тем для проведення занять із ними. Для роботи з групою молодших школярів краще запропонувати низку тем, що об'єднані спільним соціально-педагогічним завданням: «Як стати кращим?», «За що нас поважають?», «Розумники і розумниці», «Хто я такий?», «Мої друзі», «Хлопчики й дівчатка», «Чому люди різні?», «Про образу та образливість», «Чому так важко вчитись?», «Як подобатись собі», «Ти й твої батьки» тощо.

Для роботи з групами підлітків краще обирати одну проблему. До основних проблем занять корекційно-терапевтичних груп належать: соціальний розвиток дитини, особистісні проблеми, проблеми адаптації тощо. Окремою групою можна виокремити низку проблем шкільного соціально-педагогічного консультування, а саме: проблеми стосунків вчитель-учень, вчителі-батьки, учень-учень тощо. Для старшокласників проблемами корекційного впливу є особистісне самовизначення, проблеми спілкування з оточуючими, відносини з протилежною статтю тощо.

Потрібно визначити роль та місце батьків у заняттях групи. На окремих заняттях присутність батьків бажана. В цьому випадку все, що відбувається під час заняття, пояснюється окремо для батьків, що дозволить їм допомогти зрозуміти дітям складні питання кожної теми, обговорити підсумки зустрічі. Надалі батьки можуть частково заміняти педагога в проведенні окремих фрагментів занять, що посилюватиме соціально-терапевтичний вплив і після закінчення зустрічей.

В корекційній роботі соціальні педагоги застосовують такі методи: психолого-педагогічні, соціальне научіння, соціальна корекція конфліктної ситуації та ін.

Психолого-педагогічні методи корекційного впливу. Придушення – суворе припинення та обмеження дій і вчинків особистості, щоб уникнути тих з них, які можуть нанести шкоду. Соціальний педагог силою свого авторитету намагається припинити прояви агресії, й, зайнявши лідируючу позицію, керувати клієнтом.

Витіснення – метод, що сприяє заміні негативних емоцій на більш позитивні. Він використовується з метою подолання негативних проявів через залучення дитини до певної діяльності. Вибудовується ланцюжок дій, які спрямовані на зняття неблагополучного стану: витіснити – замінити – відволікти.

Ігнорування – демонстрація байдужого ставлення до неблагополучного стану особистості. Метод є виправданим, коли неблагополучний стан наближається до спаду, спостерігається зникнення негативних емоцій.

Санкціонування (яке обмежується часом) – метод, який зумовлює дозвіл і право на прояви певних негативних емоцій (апатії, смутку, нудьги), незважаючи на те, що вони є відхиленням від соціальних норм і цінностей. Мета – поступовий вихід зі стану негативних переживань і їх зникнення. Використання санкціонування не дозволяється, коли школяр перебуває у стані гніву, розпачу тощо.

Концентрація на позитивному – зосередження на позитивному в особистості та переорієнтація уваги на позитивне в іншій людині, проти якої була спрямована злість, роздратованість, гнів. Мета – навчити саморегуляції, самоконтролю, встановленню рівноваги між зовнішніми впливами, внутрішнім станом і формами поведінки людини.

Соціальне научіння – навчання поведінці шляхом спостереження та імітації й під впливом заохочень і покарань. Завдання соціального педагога – заохочувати кооперативну поведінку дитини, його намагання до співробітництва, до позитивного мислення. За допомогою спостереження й подальшої поведінкової практики школяр у змодельованих ситуаціях може розвинути у собі впевненість у тому, що в інших ситуаціях він буде вести себе більш ефективно.

Соціокорекційні ігрові вправи. Кожне заняття з групової соціально-педагогічної терапії має корекційні ігрові вправи. Гра є дійовим терапевтичним засобом, тому що вона сприяє звільненню від напруги, стереотипів, стимулює розвиток життєвого оптимізму. Використання на занятті ігрових тренінгів обумовлено темою, віком учасників, рівнем сформованості окремих якостей школярів. Педагог повинен визначити потенціал кожної гри, умови залучення до неї учасників групи. Надзвичайно важливо визначити роль педагога під час проведення гри. Вона поступово змінюється від позиції керівника, радника, члена журі до рівнозначного учасника ігрової дії чи стороннього спостерігача.

Казкотерапія – одна з найцікавіших корекційних технік. У роботі з школярами ефективно спрацьовують методики, що базуються на формах казкотерапії та анімотерапії. Казка з її багатим виховним потенціалом та емоційною забарвленістю дозволяє вирішити безліч соціальних завдань. Найпоширенішими формами казкотерапії є: аналіз відомих дитячих казок, створення казки «по слову від кожного», експромтне інсценування казки, вигадування закінчення казки чи початку нової казки. Найскладнішим завданням є створення авторської казки дитиною, де в завуальованій формі вона розповідає про власні проблеми, переживання та очікування. Аналіз таких казок дозволяє педагогу більш яскраво побачити причини життєвої кризи дитини, оцінити рівень позитивних зрушень, що відбулися (чи не відбулися) в становленні чи соціальній корекції.

Перераховані методи є лише невеликою частиною із значного арсеналу методів корекційної роботи в діяльності соціального педагога загальноосвітнього навчального закладу.

3. Людина, яка потрапила у складну життєву ситуацію, не здатна самостійно відновити власну життєдіяльність. Для відновлення особистісних ресурсів клієнта або їх компенсацію застосовується інтегрована технологія - реабілітація.

Реабілітація - поняття з багатим і різноманітним змістом має різні загальновизнані аспекти, у визначенні сутності яких фахівці опиралися на дослівне значення реабілітації - "відновлення" вихідного, а саме:

- юридична, що передбачає відновлення доброго імені і юридичних прав у силу скасування раніше визнаної винності;

- психологічна, яка припускає відновлення втрачених здібностей особистості як прояв її пластичності;

- соціальна, що націлює на відновлення втрачених соціальних функцій і зв'язків із середовищем життєзабезпечення, самообслуговування;

- професійна, яка спрямована на повернення особи до праці;

- медична, спрямована на відновлення порушених функцій організму і працездатності;

- педагогічна передбачає відновлення втрачених навичок виховання і навчання, самовиховання, самоосвіти, самовдосконалення.

Об'єктами реабілітації виступають:

1. Соціально і педагогічно занедбані діти. Основними ознаками занедбаності можна вважати недоліки провідної діяльності, відхилення в поведінці, труднощі соціальної адаптації.

2. Неповнолітні правопорушники, дезадаптовані підлітки з відхиленнями в поведінці.

3. Діти-сироти, діти-інваліди, діти-хроніки, які часто хворіють, діти з обмеженими можливостями.

4. Обдаровані діти.

Комплексну реабілітацію проводять із людьми, яким засвідчили інвалідність і вони мають обмежені можливості. Облік роботи соціального педагога проводиться в журналі.

Проблема педагогічної реабілітації актуальна на сучасному етапі у зв'язку із значною наявністю в загальноосвітніх закладах дітей з соматичними та психічними порушеннями, обумовленими комплексом несприятливих соціально-біологічних факторів, а також поширеним явищем шкільної дезадаптації.

Сутність педагогічної реабілітації полягає у створенні умов для відновлення природного потенціалу розвитку пізнавальних, фізичних, емоційних, духовно-моральних сил дитини.

Реабілітаційними завданнями, посильними для здійснення соціальному педагогові є відновлення:

- самоповаги і життєрадісності, віри у свої сили, почуття безпеки;

- адаптаційних здібностей;

- активності клієнта як суб'єкта своєї життєдіяльності;

- своєї соціальної значущості і на цій основі вибудовування соціально-значущих життєвих планів;

- зміцнення загально навчальних умінь і навичок, здатності до вольового зусилля;

- порушених зв'язків і відносин із середовищем існування, первинним колективом, родиною і середовищем неформального спілкування;

- втраченого здоров'я у процесі навчання і виховання, як одна з важливих основ педагогічної реабілітації.

Соціально-педагогічну реабілітацію спрямовують на відновлення соціального досвіду та встановлення соціальних зв'язків, норм поведінки, спілкування, емоційної стабільності, активного соціального життя, поновлення соціального статусу.

Основними напрямами реабілітаційної діяльності соціального педагога визначено:

- надання допомоги:

- у відновленні статусу учня,

-  при переході від негативного ставлення до позитивного,

- у створенні сприятливого, позитивного середовища;

- створення умов, при яких дитина повірила б у свої сили, здібності (надолуження прогалин);

- підвищення її власної активності;

- виховання в дітей соціальної відповідальності за свій успіх у житті, який можливий лише в результаті завзятої праці;

- створення умов для особистісного розвитку школярів і психічних перетворень, таких як довільність діяльності, рефлексія, внутрішній план дій і т.д.;

- виявлення закономірностей процесу засвоєння для кожної дитини;

- акцент на позитивні властивості і їхній розвиток після виявлення;

- вбудовування в навчальний процес різних видів естетотерапій (арт-, музико-, хорео-, казко-, пісочна, арома-, сміхо-, флоро-, трудо- і т.п.);

- добір способів у наданні допомоги дитині при виробленні витримки, систематичності в доведенні справи до кінця;

- добір способів відволікання дитини від небажаних і негативних інтересів і т.п.

Соціально-педагогічна діяльність, яка спрямовується на розробку реабілітаційної програми, виконує такі функції: 1) діагностичну (виявити відхилення); 2) прогностичну-управлінську (проектувати кінцевий результат і управляти процесом реабілітації); 3) освітню (враховувати освітній рівень); 4) охоронно-захисну (гарантувати право на реабілітацію); 5) профілактичну (попередити можливі рецидиви); 6) посередницьку (налагоджувати необхідні зв'язки і контакти всіх зацікавлених осіб).

Отже, реабілітаційна функція соціально-педагогічної діяльності - це комплексна взаємодія спеціалістів психологічної служби школи, педагогічного колективу закладу, яка спрямована на відновлення дитини в правах, статусі, здоров'ї, дієздатності, а також фахівців реабілітаційної служби системи освіти, яка забезпечує оптимальні можливості для розвитку, соціалізації та реабілітації дітей з обмеженими можливостями та відхиленнями у здоров'ї.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

 1. Підібрати вправи корекції різноманітних форм відхилення у поведінці вихованців (аутоагресія, комп'ютероманія, сором'язливість). Комп'ютерна залежність та Інтернет залежність: принципи корекції.

2. Підготувати презентацію на тему «Психологічна гімнастика та кризова інтервенція в критичній ситуації як технології роботи соціального педагога».