ДИСЦИПЛІНА  "СОЦІАЛЬНИЙ СУПРОВІД КЛІЄНТА" (531 гр.)

Семінарське заняття

Тема. Соціальний супровід випускників інтернатних закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування

План

 1. Розкрити специфічні особливості становлення і формування особистості дитини-вихованця в інтернатних закладах.

2. Дати визначення терміна «особа із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування».

3. Визначити основні завдання психологічної корекції стану клієнта, що здійснюється у процесі соціального супроводу.

4. Охарактеризувати критерії припинення соціального супроводу випускників інтернатних закладів.

Література

1. Інформаційно-аналітичні матеріали щодо діяльності центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді у 2008 році [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.dcssm.gov.ua/ua_index.phtml

2. Капська А.Й. Соціальна робота: деякі аспекти роботи з дітьми. Навчально-методичний посібник. – К.: ТОВ “Аспект”, 2001. – 220 c.

3. Методичний посібник “Модель соціальної підтримки молоді з уразливих груп” (на прикладі досвіду впровадження проекту “Сприяння працевлаштуванню вихованців закладів для дітей-сиріт в Україні”) – Режим доступу: архів ДІПСМ, 2006 р.

4. Соціальна педагогіка: Підручник / [за ред. проф. А. Й. Капської]. – Київ: Центр навчальної літератури, 2009. – 412 с.

5. Технології роботи з різними категоріями клієнтів центрів соціальних служб для молоді : Методичний посібник / [С. В. Толстоухова, О.О. Яременко, О. В. Вакуленко та ін.]. – К.: ДЦССМ, Державний ін.-т проблем сім’ї та молоді, 2003. – 88 с.

Інтернет джерела

http://dspace.pdpu.edu.ua/bitstream/123456789/635/1/Віцукаєва%20К.М..pdf

Тематика доповідей:

1.     Соціально-психологічні особливості вихованців шкіл-інтернатів

2.     Соціальна підтримка випускників інтернатних закладів, що здійснюється центрами соціальних служб

3.     Нормативно-правове забезпечення соціального супроводу випускників

4.     Етапи соціального супроводу випускників інтернатних закладів

Однією із категорій молоді, яка потребує соціальної підтримки у зв’язку з об’єктивними життєвими обставинами – специфічні умови розвитку та соціалізації – є молодь із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, зокрема, випускники інтернатних закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Період закінчення інтернатного закладу і влаштування подальшого життя для дітей-сиріт можна назвати перехідним від статусу вихованця інтернатного закладу до статусу самостійної дорослої людини здатної самостійно приймати рішення та відповідати за свої вчинки. Такий етап життя молодої людини, з одного боку, є відповідальним етапом соціалізації як людини, з іншого – етапом адаптації до нових умов життєдіяльності, ускладненими статусом дитини-сироти.

Специфічні умови виховання та розвитку вихованців інтернатних закладів, їх попередній соціальний досвід суттєво впливають на формування особистості молодої людини. Молодь із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, вихованців інтернатних закладів можна віднести до категорії «груп ризику», що потребує соціальної підтримки з боку спеціалістів.

Соціально-психологічні особливості вихованців шкіл-інтернатів. Педагогіка, психологія, соціологія нагромадили значний емпіричний матеріал, який свідчить про соціопатологію дітей, котрі виховуються у специфічних умовах “закритого” інтернатного закладу. Оскільки спілкування з батьками є надзвичайно важливим чинником розвитку дитини, то постійна депривація сімейного виховання досить помітно зумовлює відставання в її психічному розвитку, шкодить формуванню свідомості та деформує особистісний розвиток і становлення.

Дослідження вченими проблем становлення і формування особистості в інтернатних закладах свідчить про несприятливий психічний розвиток дітей в закритих установах, що в першу чергу пов’язано із своєрідною системою спілкування дорослих з дітьми; частою зміною дорослих; звуженням оточуючого простору; відсутністю диференційованого підходу до дітей тощо. Соціалізація дітей-сиріт ускладнюється особливостями стану їх здоров’я та розвитку. Діти, які виховуються у інтернатних закладах, відрізняються від дітей, які виховуються в сім’ях, розвитком інтелекту і особистості в цілому. Групове спілкуванням дітей з дорослими, постійні вказівки, настанови та контроль дорослих формують у вихованців інтернатних закладів специфічні особливості психологічного розвитку.

Позбавлення дітей реальної сімейної взаємодії, недостатній прояв позитивних соціально-рольових орієнтирів, корпоративність в умовах замкненого кола спілкування стають причиною їх підвищеної агресивності. Умови інтернатного утримання посилюють у дитини почуття соціальної відчуженості, знехтування її як особистості соціумом.

Якщо розглянути негативні фактори, які затримують соціалізацію вихованця інтернатного закладу, то умовно можна розділити їх на групи.

Емоційні проблеми (психотравмуючі): відсутність спілкування з біологічною матір’ю; деформація родинних зв’язків; дефіцит любові, ласки, уваги; обмеженість кола спілкування; регламентація проведення часу; жорстоке ставлення з боку персоналу, дітей у колективі; несформоване “Я”; підвищене почуття тривожності, відчуття ворожості соціуму; закомплексованість; відсутність диференційованого підходу до дітей з боку вихователів; відсутність свободи вибору.

Соціальні проблеми: деформований соціальний особистий досвід; соціальна незахищеність після виходу із закладів опіки, відсутність матеріальної та моральної підтримки; велика опікуваність з боку вихователів; відсутність соціальних навичок організації власного життя; відсутність навичок вирішення власних проблем з офіційними інституціями; неготовність і неспроможність протидіяти негативному сторонньому впливові; погана спадковість (наркоманія, алкоголізм, психічні захворювання батьків), що впливає на стан здоров’я.

Економічно-територіальні проблеми: економічна депривація – діти не мають власних заощаджень, відсутній досвід розпоряджатися коштами; відсутність особистого простору (власної кімнати, місця де можна було усамітнитися); постійне перебування в обмеженому комунікаційному просторі; відсутність власних речей (крім одягу та предметів особистої гігієни).

Економічні, соціальні, психологічні проблеми, з якими стикається дитина, котра виховується в інтернатному закладі, проектуються на сферу міжособистісних стосунків:

– з однолітками: самоствердження; комплекс «Ми»; суперництво;

– з дорослими: рентні взаємини; дорослий сприймається як обслуга;

– з іншою статтю: ранні сексуальні взаємини; сексуальне насилля; одностатеві сексуальні відносини; невміння будувати сімейні взаємини;

– до майбутнього: очікування рентних взаємин; відсутність образу майбутнього; проекція життєвого досвіду на власних дітей.

Перелік факторів, що впливають на становлення особистості дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування у інтернатних закладах далеко не повний. Основними з них, що деформують особистість, є пролонгована соціальна та психологічна депривація дитини в умовах інтернатного виховання, яку Я.О.Гошовський визначає як “закладову” депривацію.

Вивчення проблем соціалізації та становлення особистості в умовах інтернатного закладу свідчить, що у дітей, вихованців дитячих будинків та шкіл-інтернатів, постійне перебування у інтернатному закладі, обмеження спілкування з дорослими веде до відставання у психічному розвитку, розладі здоров’я. Розвиток цієї категорії дітей має ознаки “госпіталізму”, що проявляється у підвищеній конфліктності дітей, зниженій емоційності, пасивності в організації діяльності, відсутності співчуття, проявах агресивності.

Негативні наслідки виховання дітей в інтернатних закладах, порівняно з сімейним вихованням з точки зору формування майбутніх соціально-рольових функцій, виражаються переш за все у тому, що діти практично позбавлені можливості спостерігати і брати безпосередню участь у сімейно-побутових стосунках. Як свідчить практика, випускники дитячих закладів iнтернатного типу переживають значнi труднощi у створеннi власної сім’ї та її збереженні. У них дуже швидко вичерпується первинна прив’язаність, що нерідко призводить до розлучення, або вони зовсім не створюють сім’ї. Часто випускники інтернатних закладів створюють сім’ю мiж собою, зберігаючи звичку жити разом.

Практика засвідчує, що чимало вихованців інтернатних закладів у результаті певної деформації розвитку є соціально-психологічно дезадаптованими, мають відхилення у поведінці, підвищену агресивність тощо. У переважній більшості інтернатних закладів спостерігаються негативі тенденції до надмірної опіки дітей, яка призводить до незнання ними своїх обов’язків, на відміну від прав, відсторонення від посильної і необхідної побутової праці. Іноді надмірна комфортність перебування дитини в державних установах сприяє споживацькому ставленню до життя та знижує рівень готовності вихованців до діяльності в конкурентному середовищі.

Випускники шкіл-інтернатів, професійно-технічних училищ після закінчення навчального закладу стикаються з проблемами працевлаштування, організації побуту, вільного часу, житловими проблемами. Щорічно в інтернатних закладах завершують навчання близько 1,5 тис. дітей-сиріт. Майже 20 % випускників з числа дітей-сиріт не можуть влаштуватися на роботу або продовжити навчання, здобути певну професію. Для 41 % учнів найголовнішим у майбутній роботі є перспектива вирішення житлових проблем.

Основним очікуваним результатом соціальної роботи центрів соціальних служб з випуксниками інтернатних закладів з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, має стати адаптація їх до умов самостійного життя, набуття навичок самостійного вирішення соціальних проблем, інтеграція у суспільні відносини.

Спілкування соціальних працівників з дітьми-сиротами – випускниками інтернатних закладів – дозволило з’ясувати основні проблеми, з якими вони стикаються в «дорослому» самостійному житті. Передусім, це:

-низка проблем юридичного та матеріального характеру – проблема житла (оформлення документів на закріплення (повернення) житла;

-отримання житла (місця в гуртожитку, оренда квартири);

-прописка та взяття на пільговий облік отримання житла;

-погашення боргів за комунальні послуги;

-відсутність, як правило, власного майна (одягу, меблів, посуду тощо);

-відсутність достатнього рівня освіти, конкуренто спроможної професії та досвіду роботи за отриманою спеціальністю;

-оформлення документів (наприклад, диплому про освіту, спадку родичів тощо).

По-друге, це відсутність достатнього життєвого досвіду, сформованих соціально-психологічних стереотипів, усталених навичок дотримання загальноприйнятих соціальних норм поведінки (як правило, вони часто запізнюються на роботу, прогулюють її без поважних причин тощо), досвіду спіл­кування і відстоювання своїх прав у численних інстанціях, навичок спілкування і поведінки у трудовому колективі, брак міцних соціальних зв’язків з родичами, невміння планувати бюджет та робити покупки тощо.

Найголовніші проблеми, які з’являються на початку самостійного життя випускників інтернатних закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування:

· психологічні:неадаптованість (або слабка адаптованість) до життя за межами інтернату у «вільному», «відкритому» соціумі; страх перед можливими проблемами влаштування у житті внаслідок штампу «випускник інтернату»; стереотипне сприйняття членами, суспільства інтернатних дітей як проституток, злодіїв, ізгоїв, алкоголіків, наркоманів; відсутність рідних, які б могли підтримати на відміну від «домашніх» дітей тощо;

· юридичні:незнання, як вирішувати житлові та майнові проблеми, судові процеси з питань майна, житла та спадщини дуже рідко бувають успішними; нездатність отримати соціальні грошові виплати через відсутність прописки; проблема оформлення документів щодо повернення батьківських прав та оформлення прав дитини-сироти; встановлення фактів із минулого життя, їх юридичне підтвердження; проблема статусу сироти; отримання трудової пенсії у разі втрати годувальника; проблема розшуку родичів;

· матеріальні та житлові;

· пов¢язані з навчанням: направляють вчитися на професії, які їм не подобаються; не завжди бажання збігаються з можливістю – складність та неможливість отримати професії більш високого рівня у престижних навчальних закладах; не завершення (з різних причин) навчання у навчальному закладі, де навчається дитина після інтернату;

· соціальні:проблеми спільного проживання з асоціальними сім’ями батьків; загальна криміногенна ситуація у країні, безробіття, пияцтво, аморальний спосіб життя; деякі випускники інтернатів потрапляють в асоціаль­не середовище і тощо.

За результатами оцінювання проблем молодих людей у межах проекту «Сприяння працевлаштуванню вихованців закладів для дітей-сиріт в Україні», виконаному на замовлення ОБСЄ (2006 р.), було виявлено такі соціальні проблеми:

· неадекватне очікування умов роботи та рівня заробітної плати;

· низька заробітна плата на першому робочому місці, яку отримали випускники за направленням з місця навчання;

· відсутність робочого місця за фахом;

· відсутність або непридатність для проживання житла;

· повна відсутність мотивації до самостійного трудового життя.

Як правило, у цієї категорії молодих людей більшість означених проблем поєднані в комплексі, що вкрай загострює ситуацію. Молода людина з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування не спроможні їх вирішити власними силами. Допомагаючи молодій людині, соціальний працівник може зрушити низку подій, які приведуть до реалізації, хоча б частково, життєвих планів клієнта. Передумови для успіху створюють психологічні установки молодої людини, достатньо визначена життєва позиція, спроби діяти власними силами.

Соціальний супровід у даному випадку виступає як система дієвої допомоги у вирішенні життєвих проблем, пов’язаних з виходом у самостійне життя. Соціальний працівник надає практичну соціальну допомогу, здійснює соціальну опіку, виступає посередником між молодою людиною та державними структурами, покликаними допомагати і вирішувати питання щодо життєзабезпечення молодої людини.

Соціальна підтримка випускників інтернатних закладів, що здійснюється центрами соціальних служб.Одним із напрямів державної допомоги дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, випускникам інтернатних закладів є надання соціальних послуг та здійснення соціального супроводу, що здійснюється центрами соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді.

У 2008 році Державною соціальною службою затверджено Програму центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді з соціальної адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, з числа учнів старших та випускних класів інтернатних закладів, шкіл соціальної реабілітації та осіб з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування (наказ Державної соціальної служби від 4 червня 2008 року № 31). Курс Програми підготовки до самостійного життя пройшли у 2008 році 4637 учнів 9–11 класів із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, випускників інтернатних закладів та шкіл соціальної реабілітації.

Державною соціальною службою для сім’ї, дітей та молоді двічі на рік проводиться моніторинг щодо вивчення ситуації, аналізу потреб та напрямів соціальної роботи з випускниками інтернатних закладів із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Найбільш ефективною й оптимальною формою надання соціальної допомоги випускникам інтернатних закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, є індивідуальна робота та соціальний супровід. Основні напрями соціальної допомоги стосуються вирішення проблем оформлення (відновлено) документів; налагодження (відновлення) соціальних зв’язків; влаштування на навчання; працевлаштування; залучення до реабілітаційних; оволодіння соціально-побутовими навичками; допомога в лікуванні, догляді; отримання реєстрації.

З метою забезпечення тимчасовим житлом, надання комплексу соціальних послуг та створення умов для соціальної адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, віком від 15 до 18 років, а також осіб із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, віком від 18 до 23 років, в Україні розвивається мережа соціальних гуртожитків для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Протягом 2010 року функціонувало 17 соціальних гуртожитків для осіб зазначеної (у 2008 році діяло 14 закладів).

Нормативно-правове забезпечення соціального супроводу випускників.
Закон України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» вміщує юридичне визначення терміна «випускники закладів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування», – це особи, які перебували на повному державному забезпеченні у закладі для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, і закінчили своє перебування у зазначеному закладі у зв’язку із закінченням навчання (стаття 1).

До випускників інтернатних закладів, які перебувають під соціальним супроводом центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді відносяться такі категорії дітей та молоді:

– діти-сироти;

– діти, позбавлені батьківського піклування

– особи із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування

Юридичне визначення цих соціальних категорій дітей та молоді, позбавлених батьківського піклування, подано у статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»:

дитина-сирота – дитина, у якої померли чи загинули батьки;

діти, позбавлені батьківського піклування, – це діти, батьки яких: позбавлені батьківських прав; дітей відібрано без позбавлення батьків батьківських прав; визнані відсутніми безвісти; визнані недієздатними; оголошені померлими; відбувають покарання в місцях позбавлення волі; перебувають під вартою на час слідства; розшукуються органами внутрішніх справ у зв'язку з ухилянням від сплати аліментів і відсутністю відомостей про їхнє місцезнаходження; через тривалу хворобу не мають змоги виконувати батьківські обов'язки; підкинуті діти; діти, батьки яких невідомі; безпритульні діти.

Особи із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, – це особи віком від 18 до 23 років, у яких у віці до 18 років померли або загинули батьки, та особи, які були зараховані до дітей, позбавлених батьківського піклування.

Напрями та форми соціальної підтримки випускників інтренатних закладів та шкіл соціальної реабілітації із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, визначено Порядком взаємодії центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді та управлінь (відділів) освіти щодо підготовки до самостійного життя дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, з числа учнів старших та випускних класів інтернатних закладів і шкіл соціальної реабілітації(спільний наказ Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту, Міністерства освіти і науки України від 28.09.2007 № 3455/853).

Проведення соціальної роботи з випускниками інтернатних закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, спрямовано на їхню соціальну та психологічну адаптацію до умов позаінтернатного проживання, підготовку до самостійного життя. Міські/районні центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, за погодженням і підтримкою адміністрації інтернатних закладів та шкіл соціальної реабілітації, здійснюють соціальну роботу з учнями старших та випускних класів, яка спрямована на формування навичок самостійного життя, відповідальності, підготовку до виконання відповідних соціальних функцій у суспільстві.

Соціальний супровід дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, з числа випускників інтернатних закладів і шкіл соціальної реабілітації, як форма індивідуальної соціальної допомоги, здійснюється у разі необхідності розв’язання комплексу проблем вихованця. Технологія соціального супроводу випускників інтернатних закладів реалізується у відповідності до Порядку здійснення соціального супроводу сімей, дітей та молоді, які опинилися у складних життєвих обставинах (наказ Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту від 25.04.08 № 1795).

Етапи соціального супроводу випускників інтернатних закладів.
Найбільш ефективною й оптимальною формою надання соціальної допомоги випускникам навчальних закладів з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, є соціальний супровід, який за своїм змістом виходить за межі індивідуальної або групової соціальної роботи.

Основні завдання соціального супроводу:· ефективне використання наявних ресурсів для створення умов швидкої адаптації дітей-сиріт – вихованців інтернатних закладів до трудової діяльності та умов самостійного життя;· надання допомоги молодим людям, для того, щоб у подальшому вони змогли вирішувати власні проблеми самостійно;· забезпечення партнерських стосунків між молодою людиною, соціальною службою, іншими державними і громадськими установами для комплексного забезпечення прав молодої людини з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. У теорії і практиці соціальної роботи розроблені технології роботи з різними категоріями клієнтів, які складаються з загальних для всіх етапів: підготовчого, безпосередньої реалізації методів соціального втручання та підсумкового. Розглянемо основні завдання, що вирішуються на кожному із етапів соціального супроводу випускників інтернатних закладів з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Дана технологія розроблена спеціалістами державного інституту проблем сім’ї та молоді (нині – Державний інститут розвитку сім’ї та молоді) у ході реалізації проекту «Сприяння працевлаштуванню вихованців закладів для дітей-сиріт в Україні». І. Підготовчий етап (соціальна адаптація – орієнтаційний етап)На підготовчому етапі вивчається соціальна ситуація клієнта і його оточення, діагностуються психолого-соціальні характеристики клієнта і середовища.

У процесі підготовчого етапу надання соціальної допомоги випускникам інтернатних закладів з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, виявляються основні соціальні проблеми даної категорії клієнтів.

Соціальному працівнику слід пам’ятати, що під час знайомства з клієнтом та його найближчим оточенням, встановлення довірливих взаємин є неодмінною умовою залучення його до співробітництва. Як правило, випускники інтернатних закладів з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки, самостійно не звертаються за допомогою. Причини різні – вони не знають, до кого потрібно звертатися, не довіряють незнайомим, не вірять у власні сили та не зважають, що їм потрібна допомога.

Саме тому, ініціатива щодо проведення перших зустрічей повинна виходити від соціального працівника, під час яких він має не тільки увійти в довіру, але й допомогти цим молодим людям усвідомити необхідність змін у своєму житті (або стабілізації існуючого становища) і згодитись прийняти соціальну допомогу. Тільки за умови згоди клієнта на прийняття соціальної допомоги, сформованої мотивації змін (або стабілізації) свого становища визначаються цілі такого співробітництва, роз’яснюються можливі шляхи й механізми досягнення змін, він активно залучається до прийняття рішень щодо власного майбутнього.

Соціальному працівникові потрібно знати, що означеній категорії молоді, притаманні патерналістські настрої та очікування. У зв’язку з цим слід остерігатися того, що молоді люди будуть очікувати від соціальних працівників миттєвого розв’язання всіх їхніх проблем. На практиці дуже часто трапляється, що пріоритетні потреби випускників професійно-технічних навчальних закладів з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування (фактично – цілі соціальної допомоги), які визначає соціальний працівник, розходиться з їх очікуваннями, тим, що вони самі визначають для себе пріоритетними потребами. В такій ситуації соціальному працівнику дуже важливо при першому знайомстві налаштувати їх на реалістичне мислення, переконати у тому, що запропонована послідовність дій поступово приведе до бажаного результату, за умови їхніх активних дій та доцільності співробітництва.

Найважливіший підсумок підготовчого етапу – це розроблений план соціального супроводу, який має містити такі напрями роботи:

· психологічна корекція стану клієнта;

· правова допомога у формі групових та індивідуальних консультацій з питань трудового законодавства, прав та пільг, передбачених законодавством для осіб з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;

· допомога у працевлаштуванні або перекваліфікації, підвищенні кваліфікації, продовженні навчання;

· допомога у вирішенні складних соціальних проблем: отримання житла або поновлення права на житло, погашення заборгованості за комунальні послуги;

· медична допомога (за необхідності);

· робота з найближчим оточенням (родичами, роботодавцями, колегами по роботі, сусідами тощо).

План соціального супроводу вихованців інтернатних закладів з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, розробляється індивідуально для кожного клієнта.

При плануванні соціального супроводу слід враховувати, що для більшості молодих людей цієї категорії соціальні зв’язки з найближчими родичами втрачені, родинні стосунки не підтримуються, знаходяться у стадії конфлікту. Дуже часто трапляються випадки, коли самі родичі не можуть допомогти молодій людині, оскільки вони не обізнані у багатьох юридичних питаннях. До того ж вони, як правило, або вже похилого віку або майже ровесники молодим людям (брат, сестра). Тому одним із завдань соціального супроводу може стати відновлення родинних стосунків, надання соціальної допомоги найближчим родичам та залучення їх до вирішення соціальних проблем молодої людини.

ІІ. Етап здійснення соціального супроводу (адаптація)

Під час другого етапу – етапу безпосереднього здійснення соціального супроводу соціальний працівник допомагає клієнту у розв’язанні конкретних завдань відповідно до підготовленого плану соціального супроводу. При потребі діяльність коригується, а соціальний працівник може обирати інші методи соціальної допомоги, більш доречні до ситуації, яка може змінитися.

Відповідно до індивідуальних потреб клієнта соціальна робота із випускниками інтернатних закладів з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, здійснюється за певними напрямами.

1. Психологічна корекція стану клієнта.

Найбільші перешкоди в процесі адаптації до самостійного життя у вихованців інтернатних закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, полягають саме у сфері психолого-соціальних характеристик: відсутність комунікативних навичок, невміння будувати стосунки з оточуючими, безвідповідальність, завищена або занижена самооцінка, низька вмотивованість для швидкого набуття досвіду самостійного життя, очікування продовження постійної опіки з боку органів влади, дорослих тощо.

У цьому плані дуже важливим кроком може бути робота соціальних працівників, спрямована на проведення тренінгів з питань соціальних цінностей, розвитку комунікативних навичок та навичок висловлювання власної думки, розвитку вмінь брати на себе відповідальність та усвідомлювати значення і наслідки своїх вчинків; стимулювання розвитку позитивних рис характеру, формування впевненості в собі та позитивної самооцінки, набуття навичок планування власного майбутнього та усвідомленого ставлення до нього, навичкам уникнення та розв’язання конфліктів тощо. Зазвичай, проведення психокорекційної роботи не обмежується тільки груповими заняттями, соціальні працівники можуть проводити також індивідуальні заняття.

Проведення психокорекційної роботи дозволяєь випускникам стати більш впевненими у власних силах, зростає їх мотивація до трудової діяльності, вони можуть вирішувати конфлікти, які виникають в різних ситуаціях.

При проведенні психокорекційної роботи, необхідно врахувати, що біль­шість випускників навчальних закладів з числа дітей-сиріт та дітей, позбав­лених батьківського піклування, здебільшого є пасивними споживачами соціальних послуг. Хоча можуть бути і такі молоді люди, які будуть самостійно звертатися до соціального працівника з проханням допомогти у вирішенні різноманітних питань, самі ініціювати зустрічі, охоче брати участь у різних заходах тощо.

2. Правова допомога у формі групових та індивідуальних консультацій з питань трудового законодавства, прав та пільг, передбачених законодавством для осіб з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Під час здійснення соціального супроводу соціальні працівники надають індивідуальні консультації з питань трудового та житлового законодавства України. Іноді соціальні працівники виступають в ролі захисника інтересів своїх клієнтів у частині дотримання вимог законодавства щодо 8-годинного робочого дня, умов праці неповнолітніх, офіційного оформлення на роботу, офіційного нарахування оплати праці, наданні робочого місця відповідно до отриманої спеціальності тощо.

Групові заняття з підготовки до трудової діяльності можуть включати такі питання: норми трудового законодавства України, загальна характеристика місцевого ринку праці, переваги легального працевлаштування та ризики, пов’язані з роботою без оформлення трудових відносин, способи пошуку роботи, переваги роботи за здобутою спеціальністю, процедура влаштування на роботу (техніка підготовки резюме, підготовка до проходження співбесіди тощо), способи підвищення кваліфікації, основні принципи кар’єрного зростання.

3. Допомога у працевлаштуванні або перекваліфікації, підвищенні кваліфікації, продовженні навчання.

У роботі з різними категоріями клієнтів головним завданням соціального працівника є дії, спрямовані на вирішення проблем зайнятості молоді. Це можуть бути як дії, спрямовані на закріплення молодої людини на робочому місці, яке вона вже має (стабілізація ситуації), а також дії, спрямовані на досягнення змін (влаштування на нову роботу, сприяння у перекваліфікації, продовженні навчання тощо). Адже для ведення прийнятного способу життя в суспільстві необхідно бути зайнятим корисною справою, мати легальний заробіток. Ці проблеми, як правило, вирішуються найбільш важко, але без цього психолого-педагогічні методи втручання (консультації, тренінги тощо), швидше за все, не матимуть належного ефекту.

4. Допомога у вирішенні складних соціальних проблем отримання житла або поновлення права на житло, погашення заборгованості за комунальні послуги.

Соціальний супровід клієнта полягає у вирішенні таких складних соціальних проблем, які виникають у них. Практично всі випускники мають житлові проблеми: реєстрація в гуртожитку, поставлення на квартирний облік, поновлення права на житло, погашення заборгованості за комунальні послуги тощо.

5. Медична допомога (у разі необхідності).

Деякі випускники можуть мати проблеми зі здоров’ям. У вирішенні медичних проблем своїх клієнтів, соціальний працівник виступає як посередник, надаючи інформацію про медичні заклади, види допомоги, які вони надають як представник захисту інтересів молоді з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, тощо.

6. Робота з найближчим оточенням – родичами, роботодавцями, колегами по роботі, сусідами тощо.

На етапі соціального супроводу до практичної роботи залучаються треті сторони – організації, спеціалісти, що надають послуги, найближче оточення. Найчастіше соціальні працівники зверталися до працівників ЖЕКів, організацій і установ, де працювали випускники навчальних закладів, до медичних установ тощо.

7. Формування соціальних навичок.

Як вже зазначалося, під час реалізації плану соціального супроводу, зусилля соціальних працівників спрямовані й на формування навичок самодопомоги у вирішенні складних життєвих ситуацій.

На групових заняттях спрямованих на соціальну підготовку до самостійного життя, можуть розглядатися такі питання, як ризики, пов’язані з торгівлею людьми, житлове законодавство України (право на житло, норма житлової площі, квартирний облік, реєстрація, приватизація, реструктуризація боргу за комунальні послуги тощо), система медичного обслуговування, установи та організації, що надають соціальні послуги, порядок відновлення докумен­тів у разі їх втрати (паспорт, ідентифікаційний код, трудова книжка тощо), інші соціальні питання, пов’язані з початком самостійного життя.

Певною особливістю цього етапу є навчання навичкам самодопомоги. Враховуючи, що молоді даної категорії притаманні патерналістські настрої та очікування, формування навичок самодопомоги для цієї категорії дітей та молоді повинно стати для соціальних працівників пріоритетним завданням.

ІІІ. Підсумковий етап (адаптація – етап сумісності)

Підсумковий етап соціального супроводу включає в себе оцінку змін, що відбулися у процесі надання соціальних послуг і після того, як вони були отримані клієнтом; вивчення нових потреб, які з’явилися у клієнта в результаті змін і вимагають допомоги у задоволенні; розробку, якщо потріб­но, нового, додаткового плану соціального супроводу як складову припинення роботи; додаткове кураторство клієнта і оточення, якщо це потрібно для профілактики небажаних наслідків і закріплення позитивних змін.

У теорії та практиці соціальної роботи вважається, що основними підсумками етапу здійснення соціальної допомоги або соціального супроводу, які в той же час можуть слугувати критеріями його ефективності і можливості переходу до наступного етапу, є зміни, які сталися з клієнтами, оточенням і ситуацією.

Якщо змін не спостерігалося можливі такі варіанти:

· тривалість етапу була недостатня для виникнення змін;

· застосовані методи і засоби були неадекватні особливостям клієнта, оточення, ситуації;

Якщо зміни спостерігаються, соціальний працівник має вирішити, наскільки вони позитивні, сталі й такі, що уможливлюють перехід до наступного етапу.

Однією із особливостей цього етапу є те, що клієнт повинен бути готовий до припинення активного втручання і воно повинно відбуватися поступово, за рахунок скорочення обсягів допомоги. Це може відбуватися тоді, коли соціальний працівник, за результатами підсумкової оцінки може судити, що зміни набули ознак сталості. При цьому у порядку додаткового кураторства за клієнтом зберігається можливість звертатися до працівника після припинення активного втручання. Припинення соціального супроводу повинне здійснюватися за певними критеріями, відповідно до індивідуальних потреб клієнта.

Критерії припинення соціального супроводу:

· набуття навичок пошуку робочого місця;

· визначеність з бажаною професією;

· здобуття бажаної професії;

· наявність постійного або тимчасового місця роботи;

· вирішення житлової проблеми;

· вміння складати і планувати свій бюджет;

· навички самостійного оформлення документів, спілкування з представниками органів влади, відстоювання своїх прав;

· поява самостійності, відповідальності;

· відновлення родинних стосунків тощо.

Соціальному працівнику треба зважати на те, що кожний етап не має чітко окреслених часових меж на всі випадки життя. Тривалість етапу визначається специфікою розвитку клієнта, впливом навколишнього середовища та його усвідомленням і активними діями щодо змін свого становища. За оцінками соціальних працівників, середня тривалість соціального супроводу може становити шість-дев’ять місяців. Найбільш важкими є перші два-чотири місяці, це перші місяці після закінчення інтернатних і навчальних закладів та початку самостійного життя.

Реалізація наведеної технології соціального супроводу передбачає, що на кожному етапі, у кожній фазі соціального супроводу плани, засоби, цілі та завдання, методи й результати оцінки мають бути результатом обговорення у середовищі фахівців з метою обміну інформацією, пошуку найбільш ефективних рішень, безперервної супервізії конкретних соціальних випадків. Одним із найважчих і не до кінця вирішених питань супервізії є визначення меж втручання. Зважаючи на те, що соціальні працівники націлені на соціальний процес, спрямований на зміни, а не на збереження балансу, можуть бути непорозуміння і наявність різних оцінок у роботі різних соціальних працівників.