ДИСЦИПЛІНА "ТЕХНОЛОГІЇ РОБОТИ СОЦІАЛЬНОГО ГУВЕРНЕРА" (541 ГР.)

Практичне заняття

Тема. Особливості роботи соціального гувернера з дітьми дошкільного віку

Мета: закріпити та узагальнити знання студентів стосовно особливостей роботи соціального гувернера з дітьми дошкільного віку; сприяти усвідомленню майбутніми соціальними  педагогами  -  гувернерами  труднощів у роботі з гіперактивними дітьми, формувати у студентів вміння застосовувати теоретичні знання під час розв’язання соціально-педагогічних ситуацій; сприяти формуванню пізнавального інтересу у процесі вивчення дисципліни.

Методичні вказівки.

Причини дитячої гіперактивності. Однак те, що, на перший погляд, може здатися поганою поведінкою, невихованістю або розбещеністю, нерідко буває наслідком серйозних порушень у нервовій системі дитини. Є різні думки щодо причин дитячої гіперактивності. Це можуть бути генетична схильність, особливості функціонування головного мозку, пологові травми, інфекційні хвороби, якими дитина перехворіла в перші місяці свого життя. Нерідко може йтися про мінімальну мозкову дисфункцію (ММД) або про синдром дефіциту уваги з гіперактивністю (СДУГ), наявність яких може визначити тільки невропатолог після проведення спеціальних діагностичних досліджень. Адже батьки не завжди здатні адекватно оцінити свою дитину: одні можуть прогледіти серйозну патологію, а інші, навпаки, розцінити як відхилення від норми властиві малюкам-холерикам імпульсивність і допитливість.

Якщо йдеться все-таки про проблеми з нервовою системою, то, незалежно від етіології, найкращі результати дає поєднання спільних зусиль сім’ї, психологів, шкільних педагогів, а також невропатологів, які визначать необхідне медикаментозне лікування. Та все ж основне навантаження лягає на батьків, яких чекають довгі роки наполегливої і послідовної роботи зі своєю дитиною. Як правило, такі зусилля винагороджуються. Складно, звичайно, розраховувати на те, що гіперактивна дитина стане спокійною, слухняною і ласкавою. Проте цілком реально пристосуватися до особливостей занадто рухливого маляти, навчитися співпрацювати з ним і зробити його поведінку більш-менш прийнятною для навколишніх.

Змінюємо спосіб життя сім’ї. Щоб зняти всі сумніви і виробити правильну стратегію поведінки, обов’язково проконсультуйтесь із невропатологом і ретельно дотримуйтесь його рекомендацій. Змиріться з тим, що на довгі роки спосіб життя сім’ї диктуватиметься інтересами виховання дитини. Якомога менше телевізора і комп’ютера, більше ігор на свіжому повітрі. Жодних сімейних чвар на підвищених тонах. Години тиші, спокійні заняття, розумно організоване дозвілля. Звичайно, кожна дитина потребує уваги, любові, турботи і виділеного тільки їй часу, але гіперактивному малюку всього цього необхідно вдвічі більше.

Постарайтеся,  щоб  ваш  будинок  був  комфортним  для  надто  активної дитини:  якомога  менше  килимів,  скла  й  небезпечних  дрібничок.  Але  не створюйте «стерильного» простору, взагалі позбавленого небезпек: якщо вдома заклеєні всі розетки, то дитина швидше зверне на них увагу в гостях або садку. Багато батьків поспішають віддати непосидючого малюка у спортивну секцію: набігається, мовляв, і не матиме сил на пустощі вдома. Однак не все так просто

— фізичні й емоційні перевантаження можуть тільки ускладнити ситуацію. Тому, віддавши малюка у спортивну секцію, уважно простежте, як це позначається на стані його нервової системи. Цілком можливо, такій дитині більше підійдуть гімнастика і плавання, ніж футбол чи бокс. А може, певний час доведеться обмежитися звичайними рухливими іграми під вашим контролем.

Вчимося розуміти слово «не можна». Зробіть усе можливе, аби ввести вашу гіперактивну дитину «в  рамки».  Чітко  розмежуйте  поняття  «вдома»  і «поза домом». Кількість суворих заборон (і відповідно — покарань) має більше стосуватися поведінки на людях. Домовляйтеся з малюком заздалегідь про правила поведінки. Щоб дитина звикла до дотримання заборон, доведеться зменшити їх загальну кількість. Але ті заборони, які стосуються безпеки і поваги до навколишніх, мають бути непорушними (не можна вибігати на проїжджу частину вулиці, торкатися електропроводів, безцеремонно поводитися з дорослими, стрибати по калюжах поруч із перехожими та ін.). Дитина повинна знати, що ваше «не можна!!!» — залізне, а його порушення загрожує дуже суворим покаранням. А ось із деякими дрібними пустощами, які дозволятиме собі ваш нащадок удома, цілком можна змиритися.

Дуже шкідливо тільки картати і карати гіперактивну дитину — вам це, звичайно, допоможе «розрядитися» і зняти напругу, але дитині на користь аж ніяк не піде. Покарання може бути тільки одним із багатьох методів виховання. Не забувайте також про різні способи заохочення.

Питання до обговорення:

1. Значення іграшки у вихованні дитини.

2. Види та вимоги до іграшок.

3. Відповідність іграшки  віку дитини.

4. Гіперактивні діти: виховні проблеми та шляхи їх вирішення домашніми вихователями.

Творчі індивідуальні завдання:

1. Розв’язати соціально-педагогічні ситуації, аналітичну роботу здійснювати за алгоритмом:

- усвідомлення ситуації, що передбачає пошук відповідей на питання, спрямованих на уточнення ситуації;

- визначення та опис проблеми, розбіжності між тим, що є, і тим, що має бути, з’ясування особливостей проблеми;

- висунення гіпотез про причини виникнення проблеми;

- вироблення рішення щодо усунення проблеми.

Ситуація 1. Ви працюєте в родині. Батьки вихованця дуже опікуються дитиною, проте малюк дедалі більше обирає Ваше суспільство. Як Ви себе поводитимете надалі?

Ситуація 2. Мама Вашого трирічного вихованця виказує занепокоєння з приводу того, що Ви працюєте вже рік, а дитина досі не називає літер. Як Ви це їй поясните?

Ситуація 3. Батько Вашого вихованця виявляє до Вас увагу як до жінки. Яку тактику поведінки Ви оберете?

2. Розробити рекомендації батькам по корекції тривожності дітей дошкільного віку.