Дисципліна "СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ЗАКЛАДАХ ОСВІТИ" (531 ГР.)

ТЕМА. Специфіка соціально-педагогічної роботи в інтернатному закладі. Діти-сиротита діти, позбавлені батьківського піклування

План

1.          Напрями діяльності та функції соціального педагога у роботі з дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування.

2.  Соціально-педагогічні технології у роботі соціального педагога з дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування.

3.    Характеристика основних понять: «діти-сироти», «діти, позбавлені батьківського піклування».

Основними напрямами діяльності соціального педагога у контексті роботи з дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, є соціально-педагогічне дослідження, захист прав дити­ни, забезпечення соціально-педагогічної підтримки, консультування, соціально-педагогічна профілактика, корекція, реабілітація. Соціальний педагог має сприяти створенню педагогічно орієнтованого середовища для оптимального розвитку дитини .

У роботі з дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, соціальний педагог має виконувати такі функції.

Охоронно-захисна. Спрямована на реалізацію соціально-правового захисту дітей; відстоювання прав та інтересів дітей на основі державних та міждержавних документів для забезпечення неповнолітнім і молоді гарантованих їм прав та умов життєдіяльності; передбачає використання певного арсеналу правових норм для захисту прав та інтересів особистос­ті, сприяння застосуванню заходів державного примусу й реалізації юри­дичної відповідальності до осіб, які допускають прямі чи опосередковані протиправні впливи на підопічних соціального педагога.

Підготовка майбутніх соціальних педагогів до реалізації охоронно-захисної функції сприяє виконанню ними однієї з головних ролей – за­хисника прав та інтересів дітей, яка передбачає використання всього ар­сеналу правових норм для захисту прав та інтересів дітей, у тому числі реалізації юридичної відповідальності щодо осіб, які вдаються до пря­мих чи опосередкованих протиправних дій щодо дитини; формуванню соціальної активності, відповідальності за власні дії, долю дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, яким надається допомога; розумінню правових засад професійної діяльності.

Організаційно-посередницька. Забезпечує налагодження взаємодії со­ціального педагога з дитиною, її родичами, державними й недержавними організаціями, до компетенції яких входить вирішення проблем дітей, які залишилися без піклування батьків; передбачає координацію та об’єднання зусиль різних спеціалістів та організацій, які здатні захистити права дитини, встановити її статус, допомогти у вирішенні актуальних проблем.

Підготовка майбутніх соціальних педагогів до реалізації посеред­ницької функції сприяє формуванню вмінь виконувати координаційну та об’єднувальну роль у розв’язанні правових питань та нагальних проблем дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування; розвитку комуніка­тивних здібностей, володіння технікою міжособистісного спілкування.

Діагностично-прогностична. Передбачає вивчення індивідуальних особливостей і можливостей дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьків­ського піклування, їх позитивних потенцій щодо самореалізації; вивчен­ня особливостей найближчого соціального середовища; з’ясування інди­відуальних відхилень у соціальному розвитку й зумовлених цим соціаль­них проблем; створення соціально-педагогічної характеристики особис­тості; визначення потреб конкретної особистості; вивчення становища та станів у різних виховних середовищах і ситуаціях, відносин у сім’ї, школі, з дітьми в різних групах, індивідуальних можливостей та потенцій вихов­ного середовища.

Ця функція виконує змістовно-цільові (стратегічні) й організаційно-методичні (тактичні) завдання; полягає у прогнозуванні соціальним пе­дагогом розвитку подій, процесів, які відбуваються в групі дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, суспільстві, та виробленні певної моделі соціальної поведінки. Реалізація її зумовлює визначення пріоритетів у напрямах, формах, методах, технологіях соціальної роботи та вибір серед них найбільш результативних.

Підготовка майбутніх соціальних педагогів до реалізації діагностично-прогностичної функції у роботі з дітьми-сиротами та дітьми, позбавлени­ми батьківського піклування, має бути спрямована на глибоке усвідом­лення соціального розвитку особистості; вироблення адекватної до про­блеми дітей-сиріт соціально-педагогічної технології; визначення умов її реалізації; формування вмінь вивчення взаємовідносин дитини з пред­ставниками різних соціальних інститутів; проектування майбутньої про­фесійної діяльності; визначення мети професійної діяльності, завдань для її реалізації, спрямованості професійного й особистісного розвитку.

Організаційно-комунікативна. Характеризує соціально-педагогічну діяльність з погляду соціального менеджменту, що полягає в структуруванні, плануванні, розподілі видів професійної діяльності й координації роботи з різними соціальними інститутами та представ­никами споріднених професій; передбачає організацію різноманітної діяльності, вплив на зміст дозвілля, допомогу в працевлаштуванні, професійній орієнтації й адаптації, координаційну діяльність підліткових та молодіжних об’єднань, організаторську роботу у взаємозв’язку клієнта з медичними, освітніми, культурними, спортивними, правовими заклада­ми, товариствами і благодійними організаціями.

Підготовка майбутніх соціальних педагогів до реалізації організаційно-комунікативної функції у роботі з дітьми-сиротами та дітьми, позбавлени­ми батьківського піклування, сприяє формуванню в майбутніх соціальних педагогів особистісних комунікативних та організаторських якостей та їх успішній реалізації в майбутній професійній діяльності, оскільки комунікація є основним засобом здійснення професійної діяльності соціального педагога.

Соціально-педагогічна. Передбачає використання виховного потен­ціалу мікросередовища, можливостей самої особистості як активного суб’єкта виховного процесу, сприяє виявленню інтересів і потреб окре­мих соціальних груп, окремих людей щодо різних видів діяльності (спор­тивної, освітньо-дозвіллєвої, прикладної тощо); залучення до роботи різ­них установ, організацій, творчих спілок, фахівців.

Підготовка майбутніх соціальних педагогів до реалізації соціально-педагогічної функції під час роботи з дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, сприяє формуванню організаторських, діагностичних умінь, толерантності, емпатії, доброзичливості – основи професійної компетентності соціального педагога.

Соціально-терапевтична. Спрямована на своєчасне подолання кри­зових ситуацій та проблем неповнолітніх на основі самоусвідомлення особистістю ставлення до себе, оточуючих, навколишнього середовища. Сприяє формуванню в майбутніх соціальних педагогів терпимості, емпатії, відповідальності за долі інших людей і небайдужості до них.

Корекційно-реабілітаційна. Полягає в роботі, спрямованій на зміну та вдосконалення особистісних, фізичних якостей клієнта, особливостей його життєдіяльності та створення умов для розвитку потенційних мож­ливостей осіб з функціональними обмеженнями, активне залучення їх до участі в суспільному житті. У роботі з дітьми-сиротами та дітьми, по­збавленими батьківського піклування, цей вид діяльності реалізується через зміну та вдосконалення особистісних якостей дитини, особливостей умов її життєдіяльності, діяльність з корекції соціального розвитку та виховання дітей-сиріт з відновлення індивідуальних можливостей людини до розвитку, виховання, що вимагає від соціального педагога постійного особистісного й професійного зростання, оволодіння новими знаннями, сучасними тех­нологіями професійної роботи.

Реалізація вищезазначених професійних функцій дозволяє вирішу­вати безліч складних завдань у роботі з дітьми-сиротами та дітьми, по­збавленими батьківського піклування. Отже, функції соціального педагога складні та багатопланові. Вони залежать від тієї ролі, яку виконує фахівець у процесі діяльності з дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьків­ського піклування.

2.В арсеналі роботи соці­ального педагога дослідники виділяють технології власне соціальної ро­боти: соціальну діагностику, соціальну адаптацію, соціальну профілак­тику, соціальний контроль, соціальну опіку (патронат), соціальну реабі­літацію, соціальне забезпечення, соціальну терапію, соціальне консуль­тування.

Соціальна діагностика – комплексний процес дослідження соціаль­них явищ з метою виявлення і вивчення причинно-наслідкових зв’язків і відносин, які характеризують їх стан і тенденції подальшого розвитку. Соціальна діагностика передбачає аналіз соціальної проблеми шляхом поді­лу її на окремі елементи, згідно з якими здійснюється дослідження.

Соціальна адаптація – система методів і прийомів, метою яких є здійснення соціальної підтримки людей у процесі їх соціалізації чи пристосування до нових соціальних умов.

Соціальна профілактика – сукупність державних, суспільних, соціально-медичних і організаційно-виховних заходів, які спрямовані на попередження, усунення чи нейтралізацію основних причин і умов, які викликають різноманітні соціальні відхилення негативного характеру та інші соціально небезпечні прояви у поведінці.

Соціальний контроль – механізм, за допомогою якого реалізується сукупність процесів соціально-економічного, адміністративно-правового і організаційно-виховного характеру в соціальній системі.

Соціальна опіка (патронат) – особлива форма державного захисту прав особистості, майна недієздатних та інших громадян у випадках, передбачених законом.

Соціальна реабілітація – процес, спрямований на відновлення здат­ності людини до життєдіяльності в соціальному середовищі.

Соціальне забезпечення – система надання різноманітних соціаль­них послуг у рамках державної системи матеріального забезпечення та обслуговування людей похилого віку і непрацездатних громадян, сімей з дітьми, а також осіб, які потребують соціальної допомоги.

Соціальна терапія – цілеспрямований процес практичних дій державних структур, суспільних і громадських організацій і об’єднань, у тому числі і релігійних, спрямованих на конкретні форми виявлення соціальних відносин чи соціальних дій.

Соціальне консультування – технологія надання соціальної допомо­ги шляхом цілеспрямованого інформаційного впливу на людину чи малу групу з приводу їх соціалізації.

3. Юридичне визначення категорій «діти-сироти» і «діти, позбавлені батьківського піклування», подано в Законі України «Про охорону ди­тинства»: «Дитина-сирота – дитина, у якої померли чи загинули бать­ки; діти, позбавлені батьківського піклування, – це діти, батьки яких: позбавлені батьківських прав; дітей відібрано без позбавлення бать­ків батьківських прав; визнані відсутніми безвісти; визнані недієздатни­ми; оголошені померлими; відбувають покарання в місцях позбавлення волі; перебувають під вартою на час слідства; розшукуються органами внутрішніх справ через ухиляння від сплати аліментів; відсутність відо­мостей про їхнє місцезнаходження; через тривалу хворобу не мають змо­гу виконувати батьківські обов’язки; підкинуті діти; батьки яких невідомі; безпритульні діти».

Дитина-сирота – дитина, що тимчасово або постійно перебуває поза сімейним оточенням унаслідок втрати батьків або яка не може з певних причин чи з власних інтересів залишатися в сімейному оточенні й потре­бує захисту та допомоги з боку держави.

Дітьми, позбавленими батьківського піклування, вважаються діти, чиї батьки у судовому порядку позбавлені батьківських прав, або діти, вилучені із сім’ї без позбавлення їхніх батьків батьківських прав.

Інше тлумачення наводиться в Законі України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей». Діти, позбавлені батьківського піклування, – діти, які залишилися без піклування батьків у зв’язку з позбавленням їх батьківських прав, відібранням у батьків без позбавлення батьківських прав, визнанням батьків безвісно відсутніми або недієздатними, оголошенням їх по­мерлими, відбуванням батьками покарання в місцях позбавлення волі та перебуванням їх під вартою на час слідства, розшуком їх органа­ми внутрішніх справ, пов’язаним з ухиленням від сплати аліментів та відсутністю відомостей про їх місцезнаходження, тривалою хворобою батьків, що перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов’язки, а та­кож підкинуті діти, діти, батьки яких невідомі, діти, від яких відмовилися батьки, та безпритульні діти.

Соціальна сирота – це дитина, яка має біологічних батьків, але вони з якихось причин не займаються вихованням дитини і не піклуються про неї. У цьому випадку турботу про дітей бере на себе суспільство і держа­ва. Це і діти, батьки яких юридично не позбавлені батьківських прав, але фактично не піклуються про своїх дітей.

Отже, до категорії дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків, належать діти, в яких батьки: померли; позбавлені батьківських прав; обмежені в батьківських правах; визнані безвісти відсутніми; недієздатні (обмежено дієздатні); відбувають покарання у виправних колоніях; звинувачуються у злочинах та перебувають під охороною; ухи­ляються від виховання дітей.